Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
«Можна було б якось схитрувати, щоб не дати грошей, але не з цим, — скрушно подумав староста. — Цей з усією моєю сім’єю розправиться — йому це так легко, як пуголовка розчавити».
Староста примусив себе всміхнутися й похвалив Ледаря Ба:
— Ну й моцак із тебе! В цілому світі, мабуть, нема нікого дужчого.
І почав Ледар Ба ходити по селах. У повінь він тягав на линві човни проти течії. Якось він переніс величезну кам’яну брилу — її не могли навіть зворухнути сотні чоловік із важелями. Носив стовбури дерев, підняти які було не під силу й слонові. Одне слово, виконував будь-яку роботу і з допомогою своїх чарівних рук та ніг заробив купу грошей. Щодня Ледар Ба по саму зав’язку наїдався дорогими й рідкісними стравами.
Одного разу він тяг колоду — таку важелезну, що її навряд чи могли б нести двадцять чоловік. Побачив це старий корзинник та й каже:
— Сила в тебе є, ніде правди діти, але ти можеш виконувати лише важку грубу роботу. А спробуй-но взятися за якесь діло, що вимагає майстерності — отут і руки опустиш…
Щаслива нагода побитися об заклад сама йшла Ледареві Ба в руки. Чи ж міг він її пропустити?
— В плетінні корзин теж ніхто зі мною не зрівняється! — заявив він.
Дід страшенно розсердився на зухвальця і, хоч був дуже бідний, побився об заклад на цілий срібняк — усі свої гроші.
Ледар Ба звернувся до людей, що зібралися навколо них:
— Якщо виявиться, що я плету корзини повільніше й гірше, ніж цей дід, то я плачу сто золотих. Підключайтеся до закладу! Якщо виграєте, то поділите виграш поміж себе, а як програєте, я заберу все!
Юрба загула, завирувала, кожен ставив скільки міг, і незабаром зібралася чимала купа грошей.
Ледар Ба усівся плести корзину, сплів її й виграв заклад. Відтоді він часто забивався об заклад і завжди вигравав.
Нарешті Ба добрався до стольного міста. Саме в цей час королівський човен під парчевими вітрилами, прикрашений вирізьбленим драконом, сів на мілину. Сотні воїнів вовтузились у грузькому мулі, намагаючись зіпхнути човен на глибоку воду, та хоч як вони смикали, хоч як штовхали — нічого в них не виходило. Король нетерпелився, він ладен був послати на підмогу воїнам усіх своїх охоронців.
Аж тут до них неквапом наблизився Ледар Ба.
— Оце так! — вигукнув він. — Отакий гурт не може стягти човна? Я б і однією рукою впорався!
Почувши таку зухвалу мову, король скипів гнівом і наказав своїм охоронцям притягти до нього хвалька.
Ледар Ба став перед очі короля, мовби так і треба.
— Б’юсь об заклад, що стягну човна!
— Якщо так, то тягни, — відповів король, — а не стягнеш човна з мілини, я відрубаю тобі голову і викину її в річку.
— Хлопець, видно, з глузду з’їхав, — говорили поміж себе охоронці,— з королем жарти погані. Буде йому непереливки.
Як же здивувалися король, придворні та охоронці, коли незнайомий парубійко лиш раз торсонув човна однією рукою — і човен вийшов на глибоку воду й рушив уперед!
Король звелів покликати до себе Ба.
— Звідки ти родом, доблесний муже? — спитав король. — Я хочу залишити тебе при дворі. Дарую тобі високу посаду — будеш командувати усім моїм військом.
Король щедро винагородив Ледаря Ба грошима і призначив на пост головного воєначальника.
Молодші воєначальники були невдоволені цим призначенням. Вони вважали, що Ба не заслуговує на таку відзнаку. Проте всі тримали язика на припоні, тому що неабияк боялися нового головнокомандувача. Ні в кого не було жодного сумніву, що якби дійшло до сутички, то Ледар Ба помахом меча розрубав би супостата разом із конем навпіл.
«Ще цілий рік я буду користуватися чарівними руками й ногами, — міркував тим часом Ледар Ба. — Що ж, походжу у великих начальниках. За цей рік настараю силу-силенну грошей і потім буду розкошувати, не працюючи».
Пробув Ледар Ба на високій посаді майже рік і розбагатів. Він підлабузнювався до недостойних осіб, плазував перед ними, а ті віддячували йому щедрими підношеннями. Чутки про це досягли вух короля. Король розлютився. Але він дорожив Ледарем Ба, тому промовчав.
Наближався час розрахунку з чаклуном. Спершу Ледар Ба тривожно зітхав і шкодував, що погодився на такий короткий строк. Та потім сказав собі, що грошей і добра йому вистачить, заспокоївся і більше нічим не турбувався.
Напередодні зустрічі з чаклуном Ледар Ба попросив у короля дозволу поїхати в рідне село. Король дозволив. Ба одвіз у село всі свої гроші, а потім вирядив охоронців назад у стольне місто: