Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Посадили бідолашного зайця у вершу, ще й важкою каменюкою зверху придавили. Заєць ретельно обдивився свою в’язницю і зрозумів — утекти ніяк. І став він метикувати, як би все-таки вийти зі скрути. Коли бачить — стоїть велика скляна банка з водою, і в ній плаває велика рибина.
— Гей, рибко! — тихенько покликав заєць. — Чи знаєш ти, що близький твій кінець? Завтра день поминок, — тебе засмажать і з’їдять. Як хочеш урятуватися, то бий щосили хвостом по воді. Банка буде хитатися, а потім упаде і розіб’ється. А ти доберешся до ставка — він тут зовсім поруч.
Рибина заплюскотіла в банці. І банка, як і сказав заєць, урешті розбилася. Водою залило всю підлогу — і риба по ній легко пострибала.
Заєць почекав, поки вона опиниться на березі, а тоді як закричить:
— Господарю! Господарю! Твоя риба втекла! Лови її! Лови!
Селянин із жінкою та сином кинулись за рибиною, а вона — шубовсть у ставок! Син спересердя вхопив вершу, викинув звідти зайця і заходився виловлювати рибину. А заєць дременув до лісу.
Біг заєць, біг, аж поки добіг до широкої річки. Таку не перестрибнеш, і переправитись немає на чому. Розгубився заєць. Коли це бачить — лежить на березі крокодил, уткнувся носом у пісок та й відхекується. Заєць усміхнувся сам до себе й гукає:
— Гей, брате крокодил! Перевези мене на той берег, і я видам за тебе заміж свою сестру. А сестра моя — красуня з красунь, про це всі знають.
Крокодил розніжився від заячих слів і закивав головою.
Заєць стрибнув крокодилові на спину, і крокодил доправив його на той берег.
Стрибнувши на берег, заєць глузливо засміявся:
— Красненько дякую! Але не діждеш ти, Щоб віддав за тебе свою сестру! А ти й повірив? Чи ти ба!
Крокодил розлютився і вирішив будь-що розквитатися з зайцем.
Якось заєць гуляв собі, і раптом йому страшенно схотілося пити. Він побіг до річки. Крокодил побачив зайця ще здалеку. Він поклав собі на голову жмут трави й тихенько підплив до лукавця. Заєць подумав, що то купина, і стрибнув туди, щоб поласувати свіжою зеленню. Тут його схопив крокодил. Затиснув у пащі й сердито гарчить. А заєць раптом як засміється:
— Твоїм гарчанням хіба що малих дітей лякати! От якби ти зіпнув на всю пельку: «Ха! Ха!» — я б насправжки злякався!
Крокодил послухався зайця — роззявив пащеку та як зіпне: «Ха! Ха!» А заєць — стриб! — і на березі опинився.
Довго стояв і реготав, аж за боки брався, а потім спокійнісінько пішов собі.
ЯК ЛЕДАР СВОЇ РУКИ Й НОГИ ПОЗИЧАВ
В’єтнамська народна казка
Давно колись жив собі хлопець, такий ледацюга, яких світ не бачив. Ніколи він нічого не робив. Навіть своєї хати жодного разу не замів.
В селі називали його Ледарем Ба.
Якось видався неврожайний, голодний рік. А Ледар Ба так само цілими днями вилежувався й нічогісінько не робив. Та кінець кінцем йому живіт до спини підтягло.
— Ех, попоїсти б чого-небудь! — зітхнув Ледар.
— Бачили такого? — гримнула на нього мати. — Що, в тебе рук-ніг немає, як у інших людей? Чи вони не тим кінцем причеплені? Хіба не можеш піти й заробити на хліб?
Сказала це мати й пішла в село. Залишився Ледар Ба сам, лежить і бурмоче невдоволено:
— Ноги? Хіба вони не для того, щоб ходити на гулі? А руки? Хіба вони не для того, щоб підносити їжу до рота? Невже руки й ноги в мене для праці?
Думав Ледар, думав, а голод не відпускає, дошкуляє все дужче.
— Якби хто-небудь позичив мені пару хороших рук і ніг! — замріяно мовив Ледар. — Нехай би вони за мене попрацювали. Ото було б добре!
Крізь шпарину в даху пробився сонячний зайчик і затанцював на долівці.
— Якби-то цей зайчик обернувся зараз на коржа! — каже сам до себе Ледар.
Дивиться Ледар Ба — і очам не вірить: на тому місці, де щойно витанцьовував сонячний зайчик, лежить корж, а на ньому чималий шматок ковбаси!
Ледар підскочив до коржа, схопив його й став наминати. За мить від коржа з ковбасою навіть крихти не залишилося. Ледар і губи пообсмоктував. А потім знову простягся на ліжку.
Та не минуло й хвилини, як він підвівся на лікті і витяг шию — чи не з’явиться на тому місці, де стрибав сонячний зайчик, ще один корж. Та з’явився не корж, а гриб з червоним оксамитовим капелюшком. Той гриб ріс просто на очах. Не встиг Ледар подих перевести, як гриб перетворився на невеличкого чудернацького чоловічка.
Ледар Ба злякався мало не до смерті і хотів був тікати, але відчув, що не може й ворухнутися.
Чудернацький чоловічок виявився чаклуном.