Казки народів світу

Ледар Ба незабаром страшенно стомився й заснув на ходу. Він спав, а руки й ноги працювали! Ледар не міг їх утихомирити: вони носили й носили його по хаті, по двору, по городу і безперестану щось робили.

Коли повернулася мати, очам своїм не повірила. В хаті було все вимите, вичищене, прибране, аж блищало. Глеки повні води, дрова порубані й складені біля вогнища.

Пішла мати на город, бачить: він виполотий, і то так, що ніде ані бур’янинки, ще й земелька підпушена. А Ледар Ба завзято вимахує сапою.

— Синку, який же ти в мене молодець! — вигукнула щаслива мати. — Відпочинь, мій любий! Я ось принесла кошик бататів — зараз зварю тобі попоїсти.

Ледар поставив сапку в кутку, перехопив у матері кошик і сам подався мити батати.

— Не треба, я сама все зроблю, адже ти втомився! — мовила мати жалісливо.

Вона побачила, що очі в сина заплющені, а голова звісилася набік. Він навіть похропував, але ноги його все одно носили, а руки проворно працювали.

Мати заклякла з подиву.

Трохи оговтавшись, вона підійшла до сина і поторсала його за плече:

— Ти що це? Невже спиш?

Ледар Ба хутко розплющив очі, здивовано озирнувся і глянув на свої руки. Побачив батати, остаточно прокинувся й засміявся:

— Ого! Добрі батати! Де ти їх узяла?

Тим часом руки помили батати. Одразу ж ноги скочили й попрямували в кухню. Руки розвели вогонь і приставили до нього казан.

Ледар Ба знав, що руки й ноги в нього тепер не свої, вони йому не підвладні, отже, змирився з тим, що доводилося все робити самому. «Коли батати зваряться, — заспокоїв він себе, — я виберу для себе найкращі, найбільші».

— Іди в хату, — сказав він матері,— я принесу страву, коли вона буде готова.

Задоволена мати пішла. Вона й досі не могла взяти втямки, як це її син примудряється спати на ходу і заразом працювати.

Тим часом батати зварилися. Ледар Ба примітив найбільший і намірився очистити його та з’їсти — коли це руки його виклали всі батати в миску, а ноги рушили до хати. Потім руки подали батати матері.

— Який у мене хороший син! Як він сьогодні мене втішає! — вигукнула мати, беручи з синових рук миску. На очі їй набігли сльози.

Мати вибрала найбільші батати й поклала їх синові. Той сів і заходився їсти. Потім хотів був прихопити; ще кілька дрібніших бататин з материної частини, та тієї ж миті ноги самі винесли його за двері, а руки схопили сапку. Ноги понесли його на город, а руки стали знову його полоти.

Уже й вечір настав, а руки й ноги в Ледаря невтомно рухаються, роблять одну справу за одною.

Ледар Ба стомився так, що йому здавалося, ніби спина в нього от-от розломиться. Однак відпочити йому не вдавалось. Мати кликала його спати, він залюбки пішов би, та де там! Проте пояснити матері, в чім річ, він не наважився, тільки пробурчав щось собі під ніс.

Вже перші півні проспівали, коли він нарешті простягнувся на своєму ліжку.