Полювання на чорного дика

Але цілком можливо, що Шелленберг не наважився кількома дротами та мікрофонами для прослуховування в готельних номерах нарватися на передчасний міжнародний скандал — це було б занадто навіть для найвідданішого фанатичного служаки. А Шелленберг таким точно не був, у всякому разі видаватися таким не хотів, хоча попри все ретельно виконував свою роботу.

До того ж для Мюнхена журналістів відбирали спеціально. А значить, Вальтер Шелленберг мав розуміти: кожного з них проінструктовано як належить власними спецслужбами та представниками влади.

Було б повною дурницею очікувати, що, приїхавши до Мюнхена та поселившись у наданих німецькою стороною готельних номерах, спеціально підібрані іноземні журналісти отак, з доброго дива, почнуть балакати зайве чи обговорювати таємну інформацію.

— Лізонько, — проказав Марко, цілуючи Елізабет у чоло, — я не знаю, як сьогодні складеться там усе… Хоч і розумію, ні до чого доброго воно не йде… Зранку у мене є деякі справи. Ми поснідаємо, а далі я мушу йти, щоб повернутися до прибуття Дітріха. Ти будь розумницею, дочекайся мене у номері, добре? Щоб я за тебе не хвилювався, гаразд?

— Навіщо ти мені це зараз кажеш? — поцікавилася Ліза.

— Ти зараз така… емоційна… емоційно вразлива… — невпевнено проказав він, пригортаючи її до себе. — Я б не хотів, аби щось засмутило тебе чи…

— Чи я сказала щось не те не тим людям?

— Ну, так.

— Це все через… через… — протягнула вона, відпивши кави. — Справді?

— Частково… — відповів він, вдивляючись у похмурий серпанок над будинками. — Просто хвилююся за тебе…

— Зі мною усе гаразд, — прошепотіла вона. — Вагітність — це не хвороба, любий. Чи тобі не сподобалось, що…

— Та усе мені сподобалось. Навіть дуже, — усміхнувся Марко. — Ти знаєш, чому я так кажу. Я дуже хочу цю дитину, Лізо. І я страшенно скучив за Маргаритою.

— І я теж… — зітхнула вона, — але не згадую про неї, щоб не додавати тобі зайвих думок. А ти кажеш, я емоційно вразлива!

— Учора він так і не з’явився… — раптом замислено проказав Швед. — Хоча з’явитися учора в нього було небагато варіантів… Лізо, якщо раптом… ну, раптом за моєї відсутності з’явиться Вальтер, — Марко виразно подивився на Елізабет, натякаючи, що мова йде зовсім не про Шелленберга, — ні в які розмови з ним не вступай. Взагалі. Власне, тому я і кажу, щоб ти не вешталася магазинами, а дочекалася мене у номері. Він зараз не у найкращому стані. За ним можуть іти по слідах. У нього зараз в думках одне. І його мало цікавить, кого він може при цьому підставити. Сам же сказав, що головне — знайти того, хто оцінить його… «товар» і допоможе врятуватися.

— Добре, — смиренно проказала Елізабет, — я буду у номері. Буду читати і чекати на тебе.

— Розумниця! — усміхнувся Марко, знову цмокаючи її у чоло. — Ти бачиш, я через цей Мюнхен навіть курити почав! Тьху, гидота! — тицьнув недопалок у вологу попільницю. — А тепер біжи, одягайся, спустимось поснідати, Лізонько. Часу не так вже й багато…