Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
* * *
Часу і справді було не так багато, враховуючи дорогу до телеграфу й назад. До того ж Дітріх фон Глофф, проштрафившись перед Шелленбергом учора, міг завбачливо прибути сьогодні раніше.
Марко вийшов із готелю одразу після сніданку. Розгорнув парасолю, підняв комір пальта, насунув капелюха на очі, бо ранкова осіння мряка, поки вони з Елізабет снідали у ресторації, перейшла у справжній дощ. На годиннику було по восьмій.
Жахлива погода! Та для Шведа вона була цілком підходяща і навіть пожиточна: Марко легко загубився серед інших перехожих і їхніх парасоль, наче у воду пірнув.
Вже біля самого телеграфу роззирнувся. Простір перед будівлею заливало дощем. Минув військових, які про щось своє гомоніли у вестибюлі.
— Доброго ранку! Для Макміллана є щось до запитання? — нахилився він і зазирнув у віконечко.
У віконечку з’явилося обличчя гладенько зачесаного чоловіка в окулярах.
— Прошу, повторіть ваше ім’я та прізвище?
— Алекс Макміллан, — проказав Марко знову.
— Макміллан… — повторив службовець за склом, перебираючи купку телеграм та аркушів із повідомленнями, — Макміллан… Так, ось, із Лондона. Розпишіться, гере Макміллан, і отримайте.
Марко розгорнув аркуш телеграми вже на вулиці.
Ну що ж… Контора дала добро. І, схоже, Корнуелл був готовий до розмови з Кривицьким. У Лондоні.
Правда, не сказав, у який спосіб він, Марко, має доправити Кривицького до того Лондона. Не у своєму ж авто, свідомо наражаючи на небезпеку Елізабет. Корнуеллу добре відомо, що він до Мюнхена поїхав не сам. Залишалося сподіватися, що у самого Кривицького були якісь притомні варіанти та хороші документи.
— У пана знайдеться цигарка? Мої геть промокли! Марко підвів погляд. Просто перед ним власною персоною стояв… Гінзбург. Вальтер Кривицький.
— Кидайте палити, це шкідливо! — відповів Швед, наче то був зарання обумовлений відгук на пароль. — Нарешті ти з’явився… — додав тихо, дістаючи з кишені цигарки. Пачка «Імперіуму», подарована Шелленбергом учора, згодилася сьогодні.
Елізабет попросила викинути ту пачку… Ану, як у цигарках ціанід чи ще яка холера. Але Швед тільки усміхнувся. Навряд чи Шелленберг візьметься труїти британського журналіста у перший же день знайомства.
— Я сподівався, що вранці зможу з тобою перетнутись. Вчора було не підібратися, ти весь ранок у Фюрербау, а до готелю зайти я так і не наважився. Занадто ризиковано, — скоромовкою проказав Кривицький.
— Ти слідкував за мною?
— Дуже віддаля. Біля готелю вранці. А потім по обіді бачив, як ти з дружиною від’їжджали кудись. Із тим німаком.
— Ясно.
— Ну що, є новини? — поцікавився Кривицький, стишивши голос і прикурюючи запропоновану Марком цигарку.
— Є. Але не тут. Чекатиму тебе за хвилин двадцять у «Зігфріді». Знаєш таку пиварню на Елізабетштрасе?
Кривицький на мить стулив очі.
— Так, знаю.
— Ось і чудово. Там і побалакаємо.
— Добре… Тоді за двадцять хвилин.
— Але зауваж, — усміхнувся Швед, — там просто при вході висить портрет фюрера і нацистський прапор!
* * *
Гер Гільперт не повірив власному щастю: той учорашній гість знову завітав до його пиварні! І в такий ранковий час. Виринув і ступив на поріг просто з дощу. Згорнув парасолю, завбачливо струсивши її за дверима. Угледів схвильованого гера Гільперта й усміхнувся собі під носа.
— Доброго ранку, гере Гільперт!
— Доброго ранку, пане… — та знову не дочекався, що той представиться.
Гість послідував до свого вчорашнього місця, з якого добре проглядалася вулиця.
— Я… я учора не встиг вам подякувати, пане… — протягнув Гільперт.
— За що? — поцікавився гість.
— Завдяки вам… словом, якби не ви… не ваша порада почепити в залі портрет фюрера та прапор… Учора я мав чудовий виторг!
— Дурниці, гере Гільперт. Я тут ні до чого. То все ваша кмітливість, кухарська майстерність та уміння привабити клієнтів.
— Що пан бажає сьогодні? — поцікавився кельнер. — Може, легкого сидру з гарячими канапками? Чудова пропозиція, я вам скажу, в такий дощовий ранок… Баварська шинка, сир — усе дуже апетитно поєднується з пухкими гріночками домашнього хліба… І для вас — за рахунок закладу! — поспіхом додав Гільперт.