Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Нічого страшного, гере Вальтер. Мій чоловік, — представила Елізабет Марка, — Алекс Макміллан…
— Знаю-знаю, — перебила її Шанель, — британський журналіст. Я іноді почитую ваші статті, Алексе… Так он ви який! Дуже свіжо і по-сучасному пишете!
— Дякую, Габріель! — ввічливо усміхнувся Швед.
— Вальтере… так у вас тут не Третій рейх, а цілий третій Інтернаціонал! — бовкнула Шанель і тут же зайшлася сміхом, — британці, французи і німці за одним столом… Зізнайтеся, Вальтере, того ви нас підвалами сюди доправляли?
— Габі! Заради Бога, вгомоніться! — зовсім тихо проказав Шелленберг, стиснувши її руку. — Мені подобається ваша експресія і ваші дещо фривольні жарти… Але зараз — благаю! Вони аж ніяк недоречні!
Голосне «Хайль Гітлер!» прокотилося залою остерії і Шелленберг різко підняв руку у привітальному жесті. До зали у супроводі офіцерів охорони увійшов рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер.
Марко, Елізабет і Габріель підвелися. То була єдина коротка мить, коли погляд Гітлера перетнувся з поглядом Марка. Дуже швидка й коротка мить, яку Швед запам’ятав на усе життя, бо несказанно здивувався побаченому.
Усі ті жахливі й смішні карикатури на Гітлера, що гуляли Європою останніми роками, були величезним перебільшенням і точно лякали чи веселили більше, ніж оригінал.
Адольф Гітлер був… звичайним!
Це перше слово, яке спало Шведові на думку.
Він був аж занадто звичайним! Не якогось богатирського виду, як міфічний Зігфрід, не атлетичної статури…
Марко сам не розумів, чому його це так вразило. Мабуть, тому, що очікував побачити рейхсканцлера геть іншим. А тут… Середній зріст, середня статура, сливовидні, дещо пулькаті очі й мішки під ними від безсоння, хвороби чи то від потайного зловживання шнапсом…
Ситуацію, звісно, ще якось рятував кашкет із крутою тулією, додаючи його власнику більше зросту, ніж респектності. Однак тільки-но Гітлер зняв його, увійшовши до зали, під кашкетом виявилося гладенько зачесане з допомогою бріоліну темне волосся. Така «зализана» зачіска аж ніяк не пасувала тому, хто прагнув вражати цілу націю мужністю. Із хваленої арійської зовнішності у Гітлера був тільки гострий, прямий ніс, але і тут усю «арійськість» псували маленькі вусики, що примостилися щіточкою під носом.
Білявий Шелленберг поруч виглядав більшим арійцем. Сам Марко зі своїми виразними скандинавськими рисами виглядав більшим арійцем. А грізний фюрер виявився звичайнісіньким австрійським дядьком!
— Вальтере, якби я не знала, що це Гітлер, то ніколи не подумала 6, зустрівши його на вулиці, що переді мною лідер німецького народу, — ледь чутно прошепотіла Шанель, дотягнувшись до вуха Шелленберга, немов озвучила Маркові думки.
На щоках Вальтера заходили жовна.
— Габі, усьому є межа! — прошипів він крізь зуби. — Досить, кажу тобі! Вгомонись!
Слідом за Гітлером до зали увійшла усміхнена миловидна білявка з фотокамерою на шиї. Вона миттю налаштувала камеру, швидко ступила поперед фюрера, рішуче обійшла його колом і зробила кілька знімків.
Гітлер у супроводі офіцерів, попозувавши якусь мить на фотографічну камеру дівчини і коротко привітавшись із присутніми, пройшов далі і справді, як і передбачив Шелленберг, зупинився біля стола, який вже давно собі облюбував.
Замиготіли спалахи, заклацали фотокамери журналістів, які давно вже чекали свого часу навпроти.
— Фройляйн Єво, — покликав Шелленберг білявку, коли та опинилася близько біля нього, поступаючись дорогою Гітлеру, — фройляйн Єво, перепрошую… — привстав він. — Чи можу я вас попросити… Ви ж знаєте, у вас виключні привілеї!
— Так, звичайно, гере Вальтер! — люб’язно усміхнулася вона. — Звісно, одну мить, поки фюрер всідається до столу… Я навіть сама занесу вам готові фотографічні знімки…
— Чудово! — радісно промовив Шелленберг, скоса зиркаючи на усім незадоволену Габріель, але та, на диво, цього разу не протестувала.
Марко переглянувся з Елізабет.
* * *
Здавалося, цей вечір не завершиться ніколи.
Білявка-фотографиня Єва Браун поклацала фюрера з різних ракурсів і всілася біля нього за стіл.
І хоч у «Баварії» готували вельми чудово, Елізабет підтримувала невимушену розмову, Шанель більше не сипала шпильками, а Шелленберг каламбурив, Марко усвідомлював: знайомство з Шелленбергом не принесло нічого суттєвого окрім приємно проведеного часу, можливості побачити живого Гітлера і дурнуватого спільного знімку, негативи якого тепер назавжди залишаться у Шелленберга.