Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
Тому Арнольд Дейч, перечитавши усе, перебував у такому сум’ятті, тому його, бідолаху, мучила така непозбувна бентега! Мусив доповісти нагору й отримав із Центру чітке розпорядження включитися в операцію, діяти. Дейч був збентежений таким наказом, намагався розібратися в усьому самотужки, навіть через Марка намагався зібрати якісь відомості про візит Тухачевського, про його поведінку, манеру спілкування і загальну риторику… але зухвальство і честолюбство маршала лише переконало Дейча у ворожих намірах останнього й у далекоглядності Сталіна.
Тухачевський чи то через самовпевненість і глупоту, чи то й справді так щиро відчував свою вищість над Сталіним, а значить і невразливість (яку йому надавав статус героя громадянської війни й улюбленця совєцького народу), не стримував язика.
І Дейч після недовгих вагань організував-таки передачу документів під час концерту у Лондоні дружині завербованого совєцькою розвідкою колишнього білого генерала Скобліна Надії Плевицькій.
Плевицька привезла і передала документи, власне, Скобліну. Скоблін (Марко мало здивувався б, якби той виявився подвійним агентом) під час поїздки «на пленер» до Берліна й собі передав папку прямісінько у руки нацистам.
За якийсь час папка з документами про таємну співпрацю Тухачевського з німцями ще на початках його військової кар’єри та вже з готовими доказами його конспіративних контактів із німецьким генштабом була віртуозно повернута німцями Сталіну через президента Чехословаччини Бенеша.
Мабуть, і Бенеш мав свої мотиви: усе ще сподівається, що такими «дрібними» послугами зможе завоювати прихильність Йосифа Вісаріоновича… і коли припече — той стане на бік Чехословаччини, захистить її від клятого Адольфа Гітлера!
Коло замкнулося. Пройшло ще трохи часу і у Кремлі почалось криваве місиво… Марко сам не очікував такої потуги. Сталінська репресивна машина підминала безжально своїх вчорашніх вірних слуг: і гнилоту Тухачевського, і всіх тих «доблєстних гєроєв гражданской войни» одного за іншим.
То була справді витончена помста. Як у графа Монте-Крісто! І за останніми доповідними лорда Аретаса Екерса-Дугласа, британського посла у Москві, в совєцькій армійській верхівці почалася справжня кривава баня, як у часи Івана Грозного.
Сталін взяв непоганий розгін, тож немає сумніву — на Тухачевскому та його оточенні вона не спиниться, допоки Сталін не позбудеться всіх тих уявних чи реальних зазіхачів на його владу, допоки не винищить їх і не оточить себе вірними ідіотами, підлабузниками та м'ясниками-виконавцями на кшталт Ворошилова чи Ягоди.
«Вирок усім однаковий, — можна сказати, без суду і слідства. Бо хіба можна називати судом той жалюгідний фарс, де вчорашні бойові побратими засуджували до смертної кари своїх вчорашніх бойових товаришів і колег, визнаючи їх зрадниками?» — так британський постпред Екерс-Дуглас доповідав у Лондон.
Найбільше його дивувало формулювання обвинувачення, яке він без змін, російською переписав до листа:
«Подготовка воєнного заговора РККА, целью которого было насильственное свержение власти и установление в СССР военной диктатуры…»
«Люди, які перевернули з ніг на голову і втопили у крові цілу країну, — доповідав він, — наробили стільки біди, вбили власного царя, тепер, досягнувши неосяжної влади, гризуться один з одним за владу, наче павуки у банці!»
Нехай зжеруть одні одних! Нехай вчорашні кати і судді самі йдуть під ніж! Скільки крові вони пролили, то ж і їм розплата — без суду і слідства. Усім без винятку. Манкуртам Коцюбинському та Примакову, усім тим московським посіпакам!
Картинка, що майнула в голові у Марка, була настільки виразною, що він аж здригнувся. Усе ж цікаво, чи долучався до творення того компромату на Тухачевського Шелленберг та його люди? Якщо і не долучався, то мав знати достатньо.
Не давала спокою думка і про те, як би сам Вальтер Шелленберг поставився до ідеї німецького протекторату над Україною. Якщо японцям свого часу ця думка заходила, то чому б німцям не зайшла?
Звісно, Шелленберг — людина освічена, з широким кругозором та відсутністю фанатичного сприйняття Гітлера; йому могла б припасти до душі ідея про державність України у складі Великої Німеччини. А далі… крок за кроком, вкладаючи Гітлеру у вуха…
Марко до болю прикусив губу. Вічно отак! Вічно обирати поміж лайна! Вічно між молотом і ковадлом! Іншого способу Господь їм пожалкував дати.
Він щільніше загорнувся у теплий, надягнутий поверх піжами домашній кардиган. Тут, на балконі готельного номера, було прохолодно. Тільки-но збирався дістати з кишені запальничку, як у двері постукали.