Витязь у тигровій шкурі

Він, до Індії вступивши, до гірських прийшов доріг,-

Там ворожа рать з'явилась,- не почислить їхній збіг!

Він сказав: «До вас, о друзі, я довіру всю зберіг,-

Скоро з ворогом розправлюсь,- присягаюсь, далебіг!

Вже колись вони зазнали, як мій вірний меч січе -

Перерубує кольчуги, розтинає вмить плече».

Автанділ сказав: «Навіщо тут балакать гаряче?

Ми їх всіх у пил потопчем, і ніхто з них не втече».

Враз до бою зготувались, щоб і не отямивсь ворог,-

Гордо рушили завзятці, скакунів погнавши скорих,

І розлігся кінський тупіт, клич бійців та зброї торох.

Вниз помчали по узгір'ях, аж ставав стовпами порох.

Налетів загін передній на хатавські чільні чати,

Поскидав їх з коней, марно намагалися тікати,

Повели до Таріела полонених допитати,

Той гукнув притьма: «Чиї ви?» - щоб із допитом не дляти.

Ті сказали: «О коханий! Нас обдурено, мабуть!

Цар Рамаз послав сюди нас, щоб на варті тут побуть».

Таріел звелів: «Збирайтесь ви, дурні, назад у путь

І скажіть своєму пану: «Он серця хоробрі йдуть!»

Передайте: «Каже владно Таріел, владар царів,

Цар могутній і гордливий, що жахає ворогів:

Ти мою почуєш волю од своїх же вояків -

Не зрятуєшся від смерті, хоч би з остраху тремтів.

Левнів зважитись лякати можуть тільки ошалілі!

Як до Індії, шаленцю, ти вступив при збройній силі?

Ось прибув огонь, що спалить, вас розвіє на гарілі.

Я ступлю меча свойого на твоїм же власнім тілі.

Приготуйся! Я не криюсь і не дам, щоб ворог зник,-

Стань у бій, шикуй вояцтво,- так велю я, войовник.

Ротоблуде, клятволамцю! Хай замовкне твій язик!

Твій шолом кольчужний миттю я зімну, немов башлик».

Поспішаючи щосили, вартові пішли відразу;

Не стаївши анічого, розказали все Рамазу:

«їде цар індійський - військо йде сюди з його наказу.

Він, найкращий витязь, смертю відповість нам на образу».

Піднесли свій стяг індійці,- він під хмарами повис;

Поруч нього цар арабський свій державний стяг підніс.

Знають всі, що для арабів найзручніша зброя - спис.

Тут же став Фрідон хоробрий і меча свого затис.

Раптом бачать: мчиться навстріч п'ятисотенний загін.

Хтіли кинутись араби з ними в бій зо всіх сторін -

Таріел спинив їх: «Стійте!» - їм гукнувши навздогін.

Цар Рамаз явився з військом - був блідий, беззбройний він.

Обійняв покірно й ревно він коліна верхівця,

Мовив: «Зглянься наді мною, ради вишнього творця,-

Забери життя, хай звідси понесуть мене, мерця!

Доля вбила в мене серце, ти ж вигоюєш серця.

З тих часів, як ти десь дівся, проминуло десять літ.

Без царя лишились птиці, бо орел спинив свій літ,