Січеславщина (квадрологія)

— Та можна ж, можна, — обізвавсь професор високим, майже фальцетовим, але приємно-співучим голоском. І виступив з півтемряви назустріч, придивляючись крізь сині скельця окулярів до незвичайного, але, очевидячки, бажаного гостя. — Заходьте, будь ласка! Про отамана Кривошлика я вже чув, аякже. Тільки не думав, що в вас такий басило. Аж дівчину, мою наймичку, перелякав. „Щось, каже, таке, як бугаяка". А вона в мене з села, несмілива. Я все беру наймичок із села, щоб нашою мовою балакали...

Кривошлик крехнув задоволено, пустив голос іще нижче.

— Та знаєте, батьку, на похмілля трохи. Люблю, не вам кажучи, оковиту.

— Любите? Хе-хе... 0і, козами ще й не так горілицю дудлили! Прошу ж до хат'и! Будьте гостем дорогим!..

Кривошлик махнув рукою з натаєм назад себе — на другого козака.

— Мій джура. Чи й йому дозволите?

Професор сказав., щоб джура прив'язав коні до залізної хвірточки, а тоді й ішов.

Джура зіскочив з коня, прив'язав свого й отаманового, а тоді й собі збіг бадьоренко на ґанок. Професор пропустив їх обох у коридор.

Але тут отаман Кривошлик здивовано спинився: прямо на них, з правої стіни, з-над сходів, що вели до мезоніну, їхав... Бульба з синами. Коні, як змії, на старому Бульбі біла з червоним шликом шапка, на руках перстені із справжніми, в малювання вмонтованими самоцвітами. Самоцвіти яскріли у денному світлі, що продиралося крізь ґрати на вікні.

— Ех, та й добре ж ви придумали, батьку! - похвалив отаман, кивнувши головою на Бульбу з синами. — Як живі...

ї оглянув себе та джуру, чи й вони так виглядають: виходило, що так.

Професор пояснив, хто це намалював. Пішли далі. На лівій стіні коридору теж був намальований козак. Професор пояснив і це малювання: що означає образ та хто малював.

Увійшли до світлиці, повної музейних речей, а серед них найбільше було старовинних годинників, картин та книг. І професор зразу ж заходився пояснювати все це, з великими подробицями щодо походження кожної речі. Самі гості насамперед звернули увагу на образ козака, пораненого в бою (з перев'язкою через чоло, крізь яку просочувалась кров). Цей козак був намальований трохи незвичайно, бо на половині дверей, не тих дверей, що були в професоровій хаті, а перерізаних упоперек, узятих із якоїсь іншої хати і тепер повішених, як картина.

Іскорки сміху заграли в професора за синіми окулярами, як він почав історію цієї картини оповідати. Цього козака намалював один мадяр у мешканні московского багатія (такого то). Але чи міг він, професор Яворенко, допустити, щоб козак перебував у московській неволі? Якось, як господаря не було дома, він, змовившись з одним українським патріотом, покликав теслю, і той відпиляв половину цих дверей, з намальованим до пояса козаком. Пізніше 'багатій узяв з них за це чималенькі гроші, але козак оце тут тепер, на своїй батьківщині. Він же, професор Яворенко, ні з ким не церемонився, як треба було щось музейне придбати. От чи вони, гості, чули про князя Урусова? Це московський панюга, що має величезні маєтки, десятки тисяч десятин, на колишніх вільностях війська запорізького і через те, мабуть, ще до революції став був трохи чи не українським патріотом. У всякому разі висловлювався за федералістичну перебудову Російської імперії. Так він у нього взяв обманом дві скрині арабської роботи, з інкрустаціями із словної кістки, — тепер стоять у музеї. Обман у такій справі — не гріх, бо він же не для себе, а для музею бере, для: громадського користування. А чи знають вони, як це було?