Студії з української етнографії та антропології

їх верхня частина (властива сорочка) цілком відокремлена від нижньої (подолок чи спідник), і кожну з них вдягають окремо, причому податок являє собою щось на кшталт маленької спіднички. Така коротка сорочка має свою паралель і в чоловічому убранні в формі старовинної сорочки бойків, що не доходила до пояса (звідки і назва бойків—«жовточереві») та що й тепер заховалась іще і дуже поширена ше серед угорських українців (табл, XVIII, с). Ці факти, явна річ, не можуть не навести на деякі зауваження, які ми розглянемо пізніше, коли будемо говорити за чоловічу сорочку; а тепер ми згадаємо тільки ще за одну форму жіночої сорочки, досить виняткову: це сорочка лемків та деяких бойків. її також роблять зборами зі складками коло шиї, але складки ці незвичайно численні, особливо спереду, де вони становлять щось на кшталт фалдованої манішки (табл. XVIII, f), иноді простроченої візерунком з білих та барвистих ниток. Розріз у цін сорочці роблять збоку; він захоплює частину рукава та грудей, так що сорочку вдягають боком. Такі сорочки трапляються де-не-де в долині річки Опора, найбільше у селі Лавочній, а крім того, і «на лемках», де їх почали вже заступати звичайні європейські сорочки, але в глухих місцевостях, однак, трапляється ще багато сорочок з «подолками».

Дуже характеристичну особливість українських жіночих сорочок становлять вишивки. Вишивками оздоблюють найбільше верхні частини рукавів, їх оторочку коло запястя, комір, коли він єсть, та нижній край сорочки — подач, що його вишиту частину звуть лиштвою. Инших частин української жіночої сорочки ніколи не вишивають, з дуже рідкими винятками, як, наприклад, той, що довелося нам бачити на Волині, де сорочка була вишита зористим візерунком на грудях. Найбільше праці та мистецтва докладають до вишивки верхнього краю рукава, так званого полика, цебто більш-менш широкої (від 10 до 15, а часом і більше сантиметрів завширшки) смуги впоперек рукава, трохи нижче плеча, а також І підполиччя, вужчої (3—5 сантиметрів) смужки, нижче полика. Оторочки рукавів коло зап'ястя завше роблять дуже вузькі, так само як і візерунок на комірі, коли комір є, зате лиштва являє собою ииоді дуже широку смугу вишивки, шо доходить часом до 10 см завширшки. Вишивки ЦІ дуже ріжні як способом вишивання, так і матеріялом, малюнком та барвою; а крім того, І щодо свого географічного поширення. Способи вишивання зводяться загалом до трьох: І) вирізування або мережка, 2) настилування або вишивання гладдю і 3) хрещиками Перший з цих способів одзначаеться особливим мистецтвом І дуже тяжкий, бо при ньому ииткн витягають, роблять прорізи, і візерунок СТ8€ наскрізний, на кшталт мережива. Другим способом вишивають або білими нитками по сировому полотні, або навпаки, а то ще кольоровими бавовняними нитками (заполоччю), вовною, шовком та метальовими нитками За наших часів вишивки білими нитками Існують ще подекуди на Чернигівщині та місцями на Полтавщині, иа Київщині й на Поділлю; вовною вишивають у Галичині, особливо у гуцулів; шовком — найчастіше на Буковині Шовком вишивають і в тих дуже рідких випадках, кати хотять відтворити старовинні візерунки козацьких часів, бо ж за козацької доби настилування шовком було дуже поширене; його застосовували не тільки до вишивання жіночих та чоловічих сорочок, але й простнрадел, скатірок тощо, церковних річей (поручів, воэдѵхів, підризників та нн>. Нарешті, третій спосіб -- хрещиками, найбільше поширений тепер, полягає в тому, що вишивають хрестиками по канві, яку утворюють нитки більш-менш грубого полотна, вживають для вишивання тільки заполоч, цебто бавовняні ннткн синьої або червоної барви Щодо малюнка, то в орнаменті українських вишивок взагалі, як у всіх південних та західніх слав'ян. переважають мотиви рослинні, починаючи з нехитрої північно-української «сосонки», «хмелю» тощо до чудово вишитих шовком гвоздик, більш-менш стилізованих квітів хмелю, дубових листків, троянд і навіть лотоса на старовинних візерунках підризників. Чисто геометричні форми, занесені переважно з півночі, трапляються дуже рідко, і то найбільше у вишивках хрестиками, причому значну ролю грають варіяції грецького хреста тощо. Але єсть дуже багато візерунків, по суті зовсім не геометричних, а чисто рослинних, що набрали геометричного характеру з причини сильної стилізації, як, наприклад, хвилясті лінії «хмеликів» перетворились у лінії ламані; рожа стала геометричною зіркою тощо Нарешті, і малюнки тварин та архітектурні мотиви майже зовсім не трапляються, а коли й трапляються, то найбільше тільки у вигляді назв: метелики, рачки, павучки, собаки, півники тощо; візерунки з цими назвами дуже мало нагадують справжні тваринні форми. Географічно найпростіші геометричні форми переважають у північній смузі України; у середній смузі ми знаходимо майже самі тільки рослинні мотиви, а на півдні на Поділлю, на Підгір’ю в Галичині, а особливо в Гуцульщині, знову зустрічаємось з геометричними формами, дуже складними та строкатими з усіх поглядів, так що вони нагадують иноді орнаментацію черемнсів тощо. Цьому поширенню орнаменталь