Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
Я повільно звівся на ноги, але стояти було складно. Тремтіння в колінах і руках не припинялося. Мені кортіло просто сісти на брезент і посидіти, отямитися. Я вже розумів, що обійшовся лише ґулею і садном на маківці.
Шукаючи поглядом, куди можна присісти, я озирнувся і побачив Гулю. Вона стояла під протилежною стіною вагона з пістолетом у руці. Це був той-таки пістолет із глушником, який я поклав поближче про всяк випадок.
Гуля пильно дивилася на мене незмигним поглядом. У цьому погляді було стільки сили і любові! На неслухняних ногах я підійшов до неї, і ми обійнялися. Обійнялися, простояли так кілька хвилин, а потім упали на брезент. Уже лежачи, я помітив, що Галя теж тут — я побачив її спину поруч зі спиною Петра. Вони метушилися біля смаглявого.
— Слід його зашморгнути! — неголосно промовив Петро. Галя пішла до службового купе і повернулася з мотком мотузки.
— Він що, живий? — запитав я, піднімаючи голову.
— Живий, собака! — відповів, не обертаючись, Петро. Полежавши хвилин із десять, я звівся на ноги. Гуля підтримувала мене. Ми підійшли до Петра і Галі.
Смаглявий лежав без тями на боці. Його руки були зв'язані за спиною. Ноги теж зв'язані. Біля правої скроні виднілася червона борозна, з якої сочилася кров. Галя витягнула з кишені джинсів носову хустинку і приклала до рани.
— Контузія, — сказала вона.
У його рюкзаку ми знайшли три обойми патронів, пошарпаний російський паспорт із відклеєним фото, записник, пачку рублів і доларову сотню.
— Мусимо його здихатись, — задумливо промовив Петро. — Либонь, із тюрми втік, диви-но! — і він задер на смаглявому брудний синій светр, під яким синіли татуювання — церковні бані.
Татуювання на тілі смаглявого трошки мене заспокоїли. Яке діло може бути кримінальнику до нашого піску? Треба мати неабияку фантазію, щоб відповісти на це запитання. Я подумав, і раптом відповідь прийшла сама собою та зовсім з іншого боку: смаглявий, напевно, просто хотів нас пограбувати. Пронюхав або здогадався, що в нас є гроші. Бо ж він із порома за нами стежив. Хотів, певно, вночі, коли ми спатимемо... І тут я запитав у себе: чому мене заспокоює те, що пісок у цій історії ні до чого? Запитав — і не зміг відповісти. Щось було не так. Щось зі мною було не так. Чи удар головою об дерев’яну стіну вагона вибив із моїх думок логіку?
— Допоможи! — Петро торкнувся мого плеча, і я повернувся до реальності.
А реальність була такою: Петро вже взявся за зв’язані ноги смаглявого і показував мені очима, що треба підхопити кримінальника за руки.
Галя допомогла нам дотягнути його до дверцят, що вели через туалет у тамбур. Там ми перепочили і зробили ще ривок. Тепер смаглявий лежав у тамбурі перед відчиненими зовнішніми дверима. За дверима пропливав каспійський пейзаж, тільки тепер море відсунулося трошки далі, і між його синявою і нами знову рядами простиралися виноградники.
Я висунувся у дверний проріз і подивився вниз, на насип. Брудно-коричневі камінці були наче втоплені в застиглу ріку глини.
У тамбур вийшла Галя. У руках у неї був бинт.
— Ти що? — здивувався Петро. — А якщо мені чи йому, — він кивнув на мене, — бинт знадобиться?
Повагавшись, Галя все ж таки нахилилася до смаглявого і перемотала йому голову.
— Теж мені ко-мі-сар! — протягнув Петро, дивлячись на зв’язаного. Потім озирнувся на мене. — Скиньмо його під три чорти!
Підхопивши смаглявого в чотири руки під плечі, ми виштовхнули його з вагона. Він із тріском влетів у чагарник, який ріс між насипом і виноградниками.
Петро мовчки зачинив дверцята і зайшов до купе. Я зайшов слідом.
— Щось я зголодніла, — з обережною хитринкою в погляді промовила Гуля.
Петро стрепенувся, вискочив із купе і повернувся за хвилину з пакетом в руках. Це був продовольчий запас смаглявого. Напарник витягнув переламаний надвоє лаваш, висипав на стільницю консерви. Три банки горбуші, рибний фарш і банка «Каспійського оселедця». Я одразу взяв цю банку до рук, підніс до очей. «Рибзавод „Комунар“. Астрахань», — прочитав я і шпурнув її у квадрат віконниці.