Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Лагідний янгол смерті
Лагідний янгол смерті - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лагідний янгол смерті

Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:

Серед піщаних барханів Казахстану блукає Азра — лагідний янгол смерті, який супроводжує самотніх мандрівників, оберігає їх у дорозі. То він з’являється у подобі скорпіона, то хамелеона, а іноді — зовсім рідко — виходить до мандрівника в образі коханої жінки. Одного дня така жінка — казашка Гуля вийде до киянина Колі Сотникова, який волею долі опинився на березі Каспію побіля Мангишлаку. Та чи допоможе лагідний янгол смерті росіянинові Сотникову врятуватися від небезпеки й відшукати незнаний скарб українського народу, який нібито закопав у казахському піску, що солодко пахне корицею, сам Тарас Шевченко?..
1 ... 84 85 86 87 88 89 90 91 92 ... 122
Перейти на страницу:

Коли вже прокинувся, ще з півгодини лежав на спині і думав: «Чи ж не близьке сусідство з нашим піском породжує такі химерні сни?»

А за вікном уже піднімалося сонце, і знову між нами і морем повільно пропливали виноградники.

— Дивина, — зітхнув Петро. — Ми все їдемо і їдемо, й не знаємо: що там, з іншого боку вагона? Там мають бути гори, а ми їх не бачимо...

Зранку доїдали вже підсохлий лаваш, запиваючи його чаєм. Настрій у всіх був бадьорий, наче найгірше залишилося позаду.

По сніданку Галя зняла з моєї голови пов'язку. Оглянула садно, сказала, що все гаразд. Знята пов'язка полетіла у вікно.

— Ти знаєш, — Петро нахилився над столом ближче до мене. — Мені чудернацький сон наснився, про Шевченка, але російською мовою... Начебто він загубив якийсь ключик і потім шукав його, шукав, довго нишпорив...

Видко, вираз мого обличчя здався Петру більш ніж дивним. Я дійсно закусив губу й примружився, провівши паралель між українською мовою, яка пробралася до мого сновидіння, і Шевченком, який заговорив російською у сні Петра. До того ж пригадався і золотий ключик, який знайшовся в піску, а тепер лежав у кишені рюкзака.

Петро розтулив рота і ще ближче підсунувся вперед, наче збираючись щось сказати. Але, перечекавши хвилинну паузу і не зводячи з мене примруженого уважного погляду, він запитав:

— А що тебе так приголомшило?

Я усміхнувся.

— А мені останні сни українською снилися, і сам я по-українському в них говорив.

Петро знизав плечима.

— То й що? — запитав він, випроставши спину й кинувши швидкий погляд на Галю, яка сиділа поруч. — Мені малечею снилося, що я вкупі з «бітлами» по-англійському співаю і теревеню з ними англійською. А в школі я німецьку вивчав... Це ж допіру сни.

— Сни, — погодився я.

— А мені теж сни російською у дитинстві снилися, — приєдналася до нашої розмови Гуля.

— Це тому, що у вас у Казахстані забагато москалів, — сказав Петро.

— Петю! — Галя з докором поглянула на свого чорновусого.

— Їх усюди забагато, — додав Петро. Певно, вирішив, що цим доповненням пом’якшить сенс сказаного.

Мене раптом почав розбирати сміх. Петро подивився на мене здивовано, а я вже на повну силу сміявся. Мені зовсім не до речі пригадався анекдот про те, як новий росіянин прийшов до старого єврея і сказав: «Татку, дайте грошей!»

— Ти чого це? — запитав мене по-російському Петро.

— Та нічого, — намагаючись стриматися, відповів я крізь сміх. — Анекдот пригадав...

— Який?

Миттю я подумав, що якщо розкажу йому саме той анекдот, який мені пригадався, то він подумає, що в мене дах поїхав.

— Грузинський гаїшник зупиняє у Тбілісі росіянина на «Жигулях», — почав я розповідати перший анекдот, який спав на гадку. — «Ви, — каже, — перевищили швидкість. Пишіть пояснювальну грузинською». «Грузинською? — дивується росіянин. — Я не вмію». А грузин стоїть, мовчить і чекає. Подумав росіянин і вклав у свої права п’ятдесят баксів. Простягнув права грузину. Той узяв, витягнув купюру, заховав до кишені й каже: «Ось бачиш, а гавариш, грузинської не знаєш! Половину пояснювальної уже написав!»

На моє здивування, анекдот не викликав у слухачів навіть усмішки. Петро дивився на мене вичікувально. У його погляді я помітив чи то жалощі, чи то хвилювання.

— Не люблю анекдотів про національності, — сказав він за декілька хвилин. І відразу перейшов на українську: — І взагалі, повернемося до Києва, тоді за оковитою і порегочемося. А поки що сміятися зарано...

Мені стало сумно. «Сміятися ніколи не зарано», — подумав я, не погоджуючись із Петром. Я ще міг би собі уявити ситуацію, коли сміятися вже запізно. Але навіть коли запізно сміятися — сміх може просто змінювати своє значення, перетворюючись зі сміху веселощів на сміх відчаю, на сміх божевільного.

Я позирнув у вікно і побачив, що між нами і морем раптом виникли дачні будиночки, сади, виноградні зелені дахи дворів. І все це було розфарбоване у таку яскраву зелень, що важко навіть було уявити, що наближається календарна осінь. Складно було уявити, що все це може пожовкнути, почервоніти чи взагалі залишитися без фарб, скинувши листя на землю.

1 ... 84 85 86 87 88 89 90 91 92 ... 122
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)