Лагідний янгол смерті

— Сни, — погодився я.

— А мені теж сни російською у дитинстві снилися, — приєдналася до нашої розмови Гуля.

— Це тому, що у вас у Казахстані забагато москалів, — сказав Петро.

— Петю! — Галя з докором поглянула на свого чорновусого.

— Їх усюди забагато, — додав Петро. Певно, вирішив, що цим доповненням пом’якшить сенс сказаного.

Мене раптом почав розбирати сміх. Петро подивився на мене здивовано, а я вже на повну силу сміявся. Мені зовсім не до речі пригадався анекдот про те, як новий росіянин прийшов до старого єврея і сказав: «Татку, дайте грошей!»

— Ти чого це? — запитав мене по-російському Петро.

— Та нічого, — намагаючись стриматися, відповів я крізь сміх. — Анекдот пригадав...

— Який?

Миттю я подумав, що якщо розкажу йому саме той анекдот, який мені пригадався, то він подумає, що в мене дах поїхав.

— Грузинський гаїшник зупиняє у Тбілісі росіянина на «Жигулях», — почав я розповідати перший анекдот, який спав на гадку. — «Ви, — каже, — перевищили швидкість. Пишіть пояснювальну грузинською». «Грузинською? — дивується росіянин. — Я не вмію». А грузин стоїть, мовчить і чекає. Подумав росіянин і вклав у свої права п’ятдесят баксів. Простягнув права грузину. Той узяв, витягнув купюру, заховав до кишені й каже: «Ось бачиш, а гавариш, грузинської не знаєш! Половину пояснювальної уже написав!»

На моє здивування, анекдот не викликав у слухачів навіть усмішки. Петро дивився на мене вичікувально. У його погляді я помітив чи то жалощі, чи то хвилювання.

— Не люблю анекдотів про національності, — сказав він за декілька хвилин. І відразу перейшов на українську: — І взагалі, повернемося до Києва, тоді за оковитою і порегочемося. А поки що сміятися зарано...

Мені стало сумно. «Сміятися ніколи не зарано», — подумав я, не погоджуючись із Петром. Я ще міг би собі уявити ситуацію, коли сміятися вже запізно. Але навіть коли запізно сміятися — сміх може просто змінювати своє значення, перетворюючись зі сміху веселощів на сміх відчаю, на сміх божевільного.

Я позирнув у вікно і побачив, що між нами і морем раптом виникли дачні будиночки, сади, виноградні зелені дахи дворів. І все це було розфарбоване у таку яскраву зелень, що важко навіть було уявити, що наближається календарна осінь. Складно було уявити, що все це може пожовкнути, почервоніти чи взагалі залишитися без фарб, скинувши листя на землю.