Язиката Хвеська

А потім — подруги Тані.

А далі — подруги Олі.

Так вона закінчувала цей шалений, шалений, шалений вечір.

Через два дні, вранці, коли Ірина. Цмокнувши чоловіка-мільйонера в щоку, побігла на роботу, а він, поснідавши, пив каву під традиційний ранковий поліцейський серіал, у двері подзвонили.

Дзвінок відірвав Максима не від перегляду драматичного епізоду, в якому бандити розшифрували пліцейського, котрий працював під прикриттям, і тепер збираються катувати, а він, у свою чергу, сподівається викрутитися. Долею хороброго «хорошого хлопця» Бойко абсолютно не переймався: такі спритники завжди викручуються. Та ще, якщо пощастить, переведуть стрілки на когось іншого, як правило на свого головного ворога. Ні, Максим думав про те, наскільки він переконав Ірину не тріпти язиком на всі боки.

Поки що йому здавался — таки переконав. Бо дружина навіть не насідала, аби показав скарб, як обіцяв. Навпаки, погодлася сумлінно і терпляче чекати свого часу. Натомість дзвінка від Артура Комаровського чекала ой як нетерпляче, і Бойко вже починав побоюватися, як би його активна дружина не почала штурм офісу цього самого «Комара».

Ось від чого відволік Максима вранішній дзвінок.

Тримаючи чашку з недопитою кавою, він підійшов і відчинив.

Чоловіка, який постав у дверях, Бойко раніше ніколи не бачив. З першого погляду гість здався йому дуже схожим на орангутанга в людському одязі. Гість крім того був нижчим за Бойка на голову, тому глядів на нього з-під низького покатного лоба.

— Здрастуйте, — спокійно, навіть приязно, наскільки можуть бути приязними орангутанги, притався незнайомець. — Ви — Максим Бойко? Я вгадав?

— Вгадали, — кивнув той. — Є такий. Я тут живу.

— Я взагалі люблю вгадувати, — промовив гість. — Удома ще хтось є? Крім вас ще тут хтось живе?

— А ви вгадайте, — запропонував Максим.

— Хулі гадати, коли я можу глянути.

Однією рукою орангутанг вийняв з Максимової руки чайку. Іншою сильно штовхнув у груди.

Бойко не встиг ані злякатися, ані здивуватися: незномець уже зайшов усередину, а за ним — де не взялися ще четверо людиноподібних приматів такої самої похмурої зовнішності. Статура кожного з них яскраво свідчила про відсутність інтелекту, наявність величезної фізичної сили і бажання швиденько її застосувати до першого-ліпшого нещасливця.

Людина-орангутанг, очевидно, старший в цій зграї, різким рухом вихлюпнув залишки кави в обличчя полоненому.

Хтось із його підлеглих зачинив двері.

— Мене називають Муса, — преставилася людина-орангутанг.

У кухні з телевізора хтось закричав.

— Ви робите велику помилку, джентльмени!