Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
— Під кожним, кажете?
Ірина побачила, як відразу завівся її чоловік. Вона сама не знала, як до подібної пригоди ставитися. З одного боку, так не буває. З іншого — їхні нові знайомі справді нічого не робили для того, аби підказати, де копати треба, а де — ні.
Бойко взяв у неї лопатку, підійшов до сусіднього дерева, хотів копати там, але потім сзунувся ліворуч і заходився поратися біля суіднього з тією сосною стовбура.
Цього разу йому він копав, поки не вирив невеличку ямку. Нічого не знайшовши, перемістився до протилежного боку стовбура, і тут на нього вже чекала удача: знайшов пляшку, правда — без пакета. І горілки. Нехай дорогої, але все ж таки — не французький коньяк. Причому в запалі Бойко так тицьнув у неї вістрям лопати, що відбив горлечко — спиртний напій витікав у ямку.
— Бачиш, аварію зробив…, — почав бідкатися Саша.
— Нічого, — спокійно промовив Артем. — Нова виросте. Бачите, моя теорія дає таки самі сходи, як і ось цей алкоголь. Ну, будемо мій коньяк шукати чи ви вже переконалися, що я правий?
Максим кинув розбиту пляшку назад у ямку, загріб її ногою.
— Якщо це фокус, то поясніть, у чому він, — почала вимагати Ірина.
— Я теж не розумію, де тут жарти, — признався Бойко. — Але точно знаю, що хтось із присутніх винен нам пляшку грузинського вина. Чи ви пропонуєте зараз пошукати під деревами, може, вона десь раптом проросла?
— Нічого я не пропоную, — сказав Артем. — Может, звичайно, копнути ще під будь-яким деревом. Тільки зверніть увагу: я не казав і не скажу, під яким треба. Хоча своєму другові Саші я довів усе, що хотів.
— Ви справді задоволені? — запитала Іра в Саші-Мушкетера.
— Я нічого не втратив, а значить — задоволений, — кивнув той. — Ми, здається, своїми дурницями перервали ваш намір потанцювати? Дякуємо, можете повертатися до своїх справ, відпочивайте. Пляшка грузинського вина чекатиме на вашому столі. Мій друг Артем потурбується, правда?
— Якщо я можу довзолити собі просто полити коьяком під сосною, значить, обіцяна пляшка таки чекатиме на вас, — відповів Артем.
Укотре за цей час знизавши плечима, Іра першою пішла назад до ресторану. Максим наздогнав її, дружина взяла його під руку, і вони вдвох зайшли до зали як раз під класичний джазовий мотив — «Маленьку квітку» Сіднея Беше.
Коли музиканти закінчили грати, Максим тихо мовив Ірині: «Лишайся тут» і попросив їх повторити «Маленьку квітку» Сіднея Беше.
Тепер, крім них, у залі ніхто не танцював. Дружина поклала голову чоловікові на плече, намагаючись пригадати, коли вони ось так повільно кружляли останній раз. Але замість цього з голови не виходила недавня «солодка парочка».
— Дивні вони якісь, — сказала Ірина.
— Хто? — не зрозумів Максим, але тут же здогадався: — А-а, ці… Чого тут дивного — звичайні підгулялі крутелики.
— Для кого вони цю виставу влаштували, ніяк у толк не візьму… Чи ми так схожі збоку на двох лохів, яких отак легко розвести?
— Поки що нас із тобою ні на чому не розвели, — цілком справедливо відзначив Бойко. — Навпаки, он уже офіціант нам пляшку на стіл поставив. Не хочу загосрювати на цьому увагу… Але знаєш, скільки вона коштує, тим більше — тут?
— Їм для чогось потрібі були глядачі! — вперто вела своє Ірина, навіть танцювати припинила, і тепер вони стояли і дивилися один на одного під музику. — Цими глядачами стали саме ми. Може, — вона раптом озирнулася в бік їхнього столика, — вони так ненав'язливо підсунули нам отруєне вино?
— Ти серйозно?
— А як же! Слухай, раптом ці бандити, ну, з Полтавщини, тебе в такий спосіб дістати хочуть? І мене заодно?
— Не мели дурні…
— Не дурня! — тепер Ірина налаштувала себе досить серйозно. — Я не питиму того вина. І тобі не раджу. Взагалі… Не подобаються мені чимось ті двоє коміків. Наче в кіно… Як Пьєр Рішар і Депардьє.
— Ну, припустімо, Депардьє не комік, а друг президента нашої держави. В президента нашої держави не може бути друзів-коміків…
— Тоді як Нікулін, Віцин і Моргунов!
— Наших Саші і Артема було двоє…
— Ну тебе, з тобою не цікаво! — Ірина напівжартома легенько відштовхнула чоловіка від себе. — Як клоуни Бім та Бом, годиться?
— Приймається! Ми танцюємо чи йдемо?
Музика тим часом закінчилася, і в подружжя Бойків не лишилося вибору. Підвівши дружину під руку до столика, Максим блазнювато вклонився.
— У нас на шкільних танцях такий був порядок: звідки взяв дєвушку, туди її назад і постав.
— Зовсім не уявляю тебе на таких танцях, — Ірина роззирнулася і Максим навіть у напівтемряві залу помітив — вона раптом стривожилася.