Язиката Хвеська

Його хвилювало, чи не вийде ситуація з-під його контролю і чи не вирішить цей орангутанг Муса вбити обох.

Просто так. Про всяк випадок.

Але полонений заспокоював себе тим, що в такому разі взагалі не треба виходити з дому: раптом на голову впаде цеглина, шалений водій на повному ходу заїде на тротуар і зіб'є всіх, хто йтиме по ньому чи літак упаде просто з неба прямо на нього.

— Я тобі, Максим Бойко, навіть пропозицію зроблю. Від себе, аби ти швидше думав, — Муса справді поміняв тон, тепер говорив абсолютно примирливо. — Особі, що знайшла скарб, належать невеличка сума. Не двадцять п'ять відсотків, звісно, але на тисяч десять можеш розраховувати. За збереження, так би мовити. Або навіть двадцять. Думай, баранчику: на рівному місці двадцять тисяч. Але. — він наголосив він, — це лише в разі добровільної видачі скрбу. Бо коли далі будеш таким упертим, гроші тобі не знадобляться. Навіть на ліки: мертвим ліки не потрібні.

Бойко проковтнув невидиму грудку, що утворилася в горлі.

— Мені страшно, — він зараз говорив чисту правду. — Я не герой по життю, не герой… Все б віддав, навіть до того, як ти послав цих мавп по мою жінку… Але, — він знову ковтув, — у мене нема того, що ви шукаєте. Ось це — для мене найстрашніше.

Він чекав нового удару.

Та замість того Муса відступив на середину кімнати, помовчав, дивлячись, як сонячні промені гуляють по стінах, тоді махнув рукою:

— Все. Дістав. Починайте!

Тепер він обвів помешкання чіпким поглядом.

Зупинив його на антресолях. Тицьнув пальцем.

— Мені здається, треба пошукати там. Такі лохи те бабло, яке здається їм аж надто великим, ховають або в книги, або за книгами. Сто пачок по десять тисяч баксів за книжками не розтикаєш. А там — можна. Скажи, Дебілик? — він глянув на четвертого примата.

— Моє прізвище — Білик, — нагадав той, і Бойку не без підстав здалося: його так завжди називають і він завжди виправляє, хоча на це всі плювати хотіли.

— Дякую, що нагадав, Дебіли, — підтвердив Муса висновки полоненого. — Пако, чого встали? Поклади фотку, тобі скоро живу привезуть! Вперед, за батьківщину!

Білик-Дебілик взяв стільця. Став на нього. Розчахнув дверцята антресолів. Побачив під зав'язку всякого барахла.

Максим прикипів до нього поглядом.

Голосно говорив телевізор.

Дотягнувшись до першої коробки з барахлом, Білик-Дебілик одним різким рухом скинув її на підлогу.

Помітивши, як напружився Максим, Муса задоволено кивнув.

По телевізору почався рекламний блок — пропонували виграти мільйон.

Пако копнув коробку з такою силою, що вона розламалася, і почав старанно топтатися по старих книжках, які повипали звідти. Бойко сам не знав, для чого він їх туди склав і що збирався робити з «Прапороносцями» Гончара, «Молодою гвардією» Фадеєва і особливо — зі «Що робити?» Чернишевського. Хоча назва роману зараз здалася Максимові як ніколи актуальною.