Язиката Хвеська

— Для чого це? — поцікавися він, даючи зрозуміти — без його дозволу ніхто нікого не вкраде, а дозвіл на викрадення він давати не збирається. — Куди?

— Там, — кивнув Комаровський кудись у дальній куток, — є окремі кабінети. В одному з них сидять люди, причетні до мого проекту. Я хочу просто зараз показати їм діамант, який я знайшов у цьому місці. Вашу дружину, Максиме, це вона діамант, — уточнив він тоном, який означає «пояснюю для особливо тупих». — До речі, молоді люди, там є жінка, яка погодилася втілити в цьому проекті образ королеви-матірі. В класичному сюжеті Анн і Сержа Голон такого персонажа не було. Але я сам собі класика, ви ж мене розумієте?

Аби не здаватися абсолютним бевзем, Бойко кивнув. Насправді він опинився у дуже невигідній позиції: жодної з книжок про пригоди маркізи Анжеліки Максим не читав, навіть кіноепопею за їх мотивами ловив лише уривками по телевізору. Так що висхідного матеріалу не знав абсолютно і не дуже-то й хотів.

Тим часом Артур Комаровський уже форсував події на всіх обертах.

— Три секунди, Максиме! Якщо вона схвалить мій вибір, вважайте — все! Контракт у вашої дружині в сумочці! Знаєте, скільки за це платять?

Бойко не знав. Зате Ірина точно здогадувалася, який шанс у жодному разі не можна втрачати. Вона рішуче піднялася, і, вже повністю довіряючи новому знайомому, під розгубленим поглядом Бойка впевнено взяла Комаровського під руку. Під супровід живої музики стильний митець і білявка в ефектній сукні пройшли через весь зал до до VIP — кабінеті і зникає за дверима одного з них.

У цей самий час решта відвідувачів ресторану далі відпочивали, навіть не підозрюючи, які пристрасті тут і зараз розгоряються.

Аби хоч чимось себе зайняти, Бойко підійшов до бару, замовиви собі сто грамів горілки і, не спускаючи очей дверей VIP-кабінету, сьорбнув з чарки.

Ірини не було хвилин п'ять. За цей час Бойко примудрився розтягнути сто грам на три ковтки. Нарешті вона вийшла, покрутила головою, шукаючи чоловіка, помітила, підійшла до стійки. Коли наблизилася впритул, Максим побачив, як палахкотять її очі.

Бойко жодного разу не писав у «Фокусі-плюс» про людей, які зустрілися з інопланетянами. Цю ниву благодатно орав Сєва Присяжний. Отже, Максим жодного разу не бачив свідків приземлення чи, навпаки, відльоту марсіан або мешканців інших планет Сонячної системи. А значить, не міг описати виразу облич ціх людей. Але, побачивши вираз обличчя Ірини, він відразу зрозумів, що ці обличчя можуть виражати.

Одночасно подив, безмежне щастя і сумнів у справжності всього побаченого.

— Ну? — тільки й спромігся вичавити з себе Максим.

— А? — Ірина ніби не чула.

Бойко провів перед її обличчям рукою раз — потім другий, клацнув пальцями: