Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
«Фрам» повільно плив до Крістіанії. Усі рибальські порти, яких так густо на скелястому узбережжі Норвегії, були заповнені людьми, що прийшли привітати полярників. Затоки були запруджені човнами. Рибалки із своїми родинами і мисливці підпливали на човнах до корабля, намагаючись не відставати від нього. Усі від малого до великого хотіли побачити й поздоровити Нансена та його товаришів.
У Крістіанії їм влаштували урочисту зустріч. Довкола стояли «…військові кораблі, судна і човни. Береги були чорні від натовпу… Всюди майоріли прапори, грім гармат багаторазовою луною відбивався од навколишніх узгір'їв, від гомону у вухах дзвеніло, скрізь маяли хустки… Обличчя людей сяяли радістю. Весь фіорд гримів дружними вітальними вигуками. Льоди Далекої Півночі і всі пов'язані з ними негоди видавалися мені тепер далеким сном, що привидівся і розвіявся, але надав зміст усьому життю. Чого б варте було життя без таких снів?» — схвильовано згадував Нансен.
Полярників урочисто вітали цілий тиждень. Ніколи ще столиця Норвегії не переживала такого піднесення. Щоденні газети, в яких з'являлися фрагменти спогадів про похід до полюса, а також дрейф «Фрама», миттю розходилися. З раннього ранку перед кіосками ставали довгі черги. Не допомогло навіть збільшення тиражів. Тексти негайно перекладалися на десятки інших мов. Не без іронії зазначали, що коштів, витрачених на офіційні прийоми і банкети з приводу щасливого повернення полярників, вистачило б на організацію кількох добре оснащених експедицій через льоди Гренландії. Невдовзі громадськість зібрала досить великий фонд — понад два мільйони крон — на наукові нагороди і стипендію імені Фрітьофа Нансена. Через кілька місяців знаменитий полярник разом з дружиною вирушив у поїздку по багатьох столицях Європи. Це був тріумфальний об'їзд. Хтось із сучасників сказав: «Париж лежав біля ніг Нансена, Берлін стояв струнко, Петербург святкував, Нью-Йорк вирував, а Лондон аплодував».
Карта експедиції 1893–1896 рр.:
Вільне плавання «Фрама», липень — вересень 1893
Дрейф «Фрама», вересень 1893 — серпень 1896
Санний похід Нансена і Йохансена, березень 1895 — червень 1896
Повернення Нансена і Йохансена, серпень 1896
Плавання «Фрама» Тромсе, серпень 1896
Розділ п'ятдесят четвертий
ТЕПЕР ПРОТИВНИКИ ЗАХЛИНАЮТЬСЯ ПОХВАЛАМИ
— …Щасливим закінченням дрейфу свого судна, що вмерзло в кригу, наш знаменитий гість доктор Нансен найкраще довів, що його сміливий задум, який ми тут відверто, по-приятельському критикували, був слушний… — почав свою промову адмірал Нерс.
У найбільшому в столиці Англії залі, до якого Королівське географічне товариство запросило Нансена, ледве вмістився семитисячний натовп. У перших рядах сиділи представники королівського двору й уряду Великобританії. За ними тиснувся дипломатичний корпус у повному складі й запрошені з усього світу вчені, полярники та представники преси. Завжди спокійні і стримані англійці громом оплесків і вітальних вигуків зустріли появу на трибуні ясноволосого героя, який наперекір усім труднощам вийшов переможцем у боротьбі з льодами Арктики.
— …Саме завдяки Нансенові на полярні простори пролилося нове світло. Відомості про утворення полярних льодів, про глибини океану і морські течії докорінно перевернули наші уявлення в цих галузях, — вів далі адмірал. — Дрейф «Фрама», першого судна, яке вистояло проти атаки льодів, а також піша експедиція Нансена і Юхансена, що сягнули на північ Землі так далеко, як ніхто, — безпрецедентні в історії пізнання світу… Про доктора Нансена годилося б сказати, що порівняти його можна хіба що тільки… з ним самим.
Промову Нерса раз по раз переривали гучні оплески. Було немало й інших промов. Виступали ті, хто чотири роки тому огуджував чесного молодого вченого, кидав шпильки на його адресу і глузував з нього. Тепер вони з таким же запалом виголошували йому похвалу.
Та Нансен знав їм ціну. Єва, що не зводила променистих очей із спокійного обличчя чоловіка, помічала, як по ньому час від часу пробігав іронічний усміх. Раптом Нансен здригнувся, насторожився. Грім оплесків, мабуть, видався йому гуркотом льодів, що натискали на судно. «Ніхто з вас не знає, як недалеко вже було до того, щоб ми зовсім не повернулися. І тоді Єва у тяжкій жалобі сама вислуховувала б сьогодні ці похвали», — подумав він, дивлячись на ліс голів перед собою.