Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

У 50—60 роках І ст. н. е. на політичну арену виходить аланський союз племен. Цілком вірогідна їхня участь у рейді в Подунав'я, де вони зіткнулися з римським військом на чолі з Т. Плавтієм Сільваном [CIL, XIV, 3608]. Можливо, саме алани в союзі зі скіфами [IOSPE, І2, 369] здійснили облогу Херсонеса, на допомогу якому прийшов все той же Т. Плавтій Сільван. Є підстави гадати, що завдяки римським військам скіфів та їхніх союзників було розбито. Проте брак античних пам'яток другої половини І — початку II ст. н. е. у Північно-Західному та Південно-Західному Криму унеможливлює висновок про те, що ці райони увійшли до складу Херсонеської держави. Навпаки, Арріан, який 134 р. плив по Понту, у своєму периплі називає Керкінітиду і Калос-Лімен містами скіфськими, тобто розташованими в Скіфії [Arr. Per., 30]. Археологічні матеріали Південно-Західного Криму свідчать, що території аж до сучасної Севастопольської бухти контролювалися скіфо-сарматським населенням.

Політичне і воєнне панування сарматів у степовій смузі Північного Причорномор'я дає можливість припускати залежність пізніх скіфів від союзів сарматських племен. Вона могла мати різний характер і на окремих історичних етапах коливатися від політичної лояльності до данницьких відносин, дуже поширених у кочовиків євразійських степів[454].

Зростання саме у II ст. н. е. в усіх без винятку пізньоскіфських могильниках кількості сарматських поховальних комплексів, а також численні знахідки речей сарматських типів, дають підставу говорити про складання нового етносу: скіфо-сарматів.

Пересування сарматських племен у другій половині І — на початку II ст. н. е. призвело до запустіння територій у Північно-Західному Криму. Боспорські царі Савромат І та Котіс II [КБН, № 32, 33] одержали над кримськими скіфами низку перемог. У військових операціях вони, ймовірно, використовували сарматські контингенти, що підтверджується дуже близькими до часу їхніх походів похованнями аланських (?) воїнів на Неаполі та околицях.

Ускладнення обстановки, викликане активністю скіфо-сарматських племен в середині II ст. н. е. примусило Рим розширити свою присутність у Тавриці.

До цього періоду відноситься занедбання «будинку з фресками» у центральній частині Неаполя Скіфського й нанесення зверху розписів численних графіті у вигляді жанрових сценок, сарматських знаків, зображень тварин. Серед них є «картина», що зображує захоплення міста за допомогою облогових машин[455].