Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Данте тепер був спокійний. Не зі страху, а з обрахунку.
— А дон знає про все це лайно?
— Так, — потвердив Джорджіо, — але ти й далі його улюбленець.. Він каже, що це мине само собою, що ти ще молодий. Що ти навчишся. Я не хочу розповідати йому, що в тебе кривавий писок, він надто старий. Ти його онук, твоя мати його донька. Така вістка розіб'є йому серце.
— У дона є серце! — знову зареготав Данте. — Піппі Де Лена має серце, Кросс має паскудне серце, в моєї матері розбите серце. А чи є те серце в мене? А в тебе, дядьку Джорджіо, є серце?
— Звичайно, я он і досі панькаюся з тобою.
— Отже, я єдиний, хто не має того клятущого серця? — спитав Данте. — Я люблю свою матір і свого діда, а вони обоє ненавидять одне одного. Мій дід, як я росту, любить мене дедалі менше. Ти, Війні й Петі навіть відвертаєтесь від мене, дарма що ми однієї крові. Невже ви гадаєте, що я нічого не бачу? А я й далі люблю вас усіх, хоча ви ставите мене нижче за того проклятого Піппі Де Лену. Невже ви гадаєте, ніби в мене нема жодної клепки?
Джорджіо був приголомшений цим вибухом і стривожився, бо Данте казав правду.
— Про дона ти помиляєшся, він дбає про тебе, як і давніше. Так само й Петі, Вінсент і я. Невже ми бодай коли-небудь не шанували тебе як родича? Дон, звісно, трохи відчужений від усього, але ж він дуже старий. Щодо мене, то я просто застерігаю тебе задля твоєї безпеки. Твоя робота дуже небезпечна, слід стерегтися. В неї не можна вкладати своїх особистих почуттів. Інакше станеться лихо.
— А Війні й Піт знають про це все? — запитав Данте.
— Ні, — знову збрехавши, запевнив його Джорджіо. Вінсент розмовляв із Джорджіо про Данте. Петі ні, але Петі природжений убивця. Проте й він не любив товариства Данте.
— А є ще якісь нарікання на мою роботу? — запитав Данте.
— Ні, і не дуже ображайся на мої слова. Я раджу тобі як дядько. Та водночас і промовляю до тебе з того місця, яке я посідаю в «родині». Більше ти нікому не робитимеш «причастя» або «конфірмації» без згоди «родини». Ти зрозумів?
— Так, — кивнув Данте, — але я й далі зостаюсь «молотом» номер один, еге?
— Поки Піппі повернеться зі своєї невеличкої відпустки, — відповів Джорджіо. — Все залежатиме від твоєї роботи.
— Я втішатимуся своєю роботою менше, якщо це те, чого ти хочеш. Гаразд? — проказав Данте, приязно поляскавши Джорджіо по плечах.
— Добре. Завтра ввечері повези свою матір кудись обідати. Підтримай їй товариство. Твоєму дідові це сподобається.
— Авжеж, — погодився Данте.
— Вінсент має один зі своїх ресторанів в Іст-Гемптоні, — провадив далі Джорджіо, — ти можеш повезти матір туди.
— Їй що, погіршало? — рвучко озвався Данте.
— Вона не годна забути минувшини, — стенув плечима Джорджіо. — Чіпляється за давні події, які годилося б забути. Дон завжди каже: «Світ такий, як є, і ми такі, як нас бачать», це його давній вислів. А вона не може з цим змиритися. — Джорджіо приязно пригорнув Данте: — А тепер забудьмо про цю розмову. Я не люблю вичитувати, — закінчив Джорджіо, немов дон не давав йому осібних настанов.
Коли в понеділок уранці Данте виїхав, Джорджіо переповів усю розмову донові. Дон зітхнув:
— Який він був милий хлопчик. Що тепер може статися?
Джорджіо мав одну велику чесноту. Він, коли справді хотів, умів говорити відверто, і то навіть із власним батьком, самим великим доном. Тож дав таку відповідь:
— Він забагато говорив про свою матір. І виявляв ворожість до нас.
Батько і син якийсь час помовчали.
— А коли Піппі повернеться, що нам діяти з твоїм онуком? — запитав Джорджіо.
— Незважаючи ні на що я гадаю, що Піппі таки піде на спочинок, — мовив дон. — Данте повинен мати свій шанс стати найкращим, зрештою, він Клерікуціо. Піппі буде радником свого сина, брульйоне на Заході. Коли треба, він завжди зможе порадити Данте: адже Піппі найвправніший і найдосвідченіший. Він довів це у війні з Сантадіо. Але він має доживати віку в спокої.
— «Молот» у відставці, — саркастично пробурмотів Джорджіо, але дон удав, начебто не зрозумів жарту. Спохмурнів і заговорив до сина:
— Ти скоро візьмеш на себе всі мої обов'язки. Запам'ятай, завдання полягає в тому, що Клерікуціо повинні коли-небудь злитися з суспільством, що «родина» ніколи не повинна загинути. Байдуже, яким важким буде вибір.
Вони розпрощалися. Але Піппі повернувся з Сицилії лише через два роки, вбивство Баллаццо на той час повив бюрократичний туман. Туман, що його нагнали Клерікуціо.