Останній дон

Протягом останніх п'яти років дон уважав Данте за найбільшу загрозу своїм головним планам. Данте опирався б злиттю «родини» Клерікуціо із суспільством. А проте що він сам, дон, міг удіяти? Наказати вбити сина своєї доньки, власного онука? А чи Джорджіо, Вінсент і Петі виконали б такий наказ? А якби виконали, хіба не вважали б його за страховисько? Чи не боялися б його дужче, ніж любили? А Роза-Марія, що сталося б із рештками її розуму: адже вона, безперечно, дізналася б правду?

Та коли вбито Піппі Де Лену, годі було щось поправити. Дон одразу довідався правду, дослідив взаємини Дайте з Лоузі й вирік свій присуд. Дон миттю послав Вінсента і Петі стерегти Кросса, дав йому панцерного автомобіля тощо. А потім, аби застерегти Кросса, розповів йому про війну з Сантадіо. Ох, як тяжко давати світові справедливість. А коли він помре, хто ухвалюватиме ці страшні постанови? Отже, дон тепер остаточно вирішив, що Клерікуціо здійснять свій останній відступ.

Війні й Петі опікуватимуться тільки своїми ресторанами та будівельним бізнесом. Джорджіо купуватиме компанії на Уолл-стриті. Відступ буде цілковитий, навіть Бронкський анклав не матиме поповнень. Клерікуціо будуть, нарешті, в безпеці й боротимуться з новими порушниками закону, що піднімають голову по всій Америці. А він не звинувачуватиме себе в колишніх помилках, у нещасті доньки і смерті свого онука. Зрештою, він відпустив Кросса.

Дон іще на заснув, як йому явилося видиво. Він житиме вічно, кров Клерікуціо навіки зіллється з усім людством. І це він, власного особою, сам-один започаткував цей родовід, створив власні чесноти. Бо, лишенько, що за порочний світ, коли спонукує людей так грішити!