![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
– Ось вона. Ось ця кімната, – пробурмотів Голден.
Міллер кивнув. Інші збилися в купу, лише Амос звично дивився назад. Міллер розглядав двері. Їх просто вибити. Один сильний удар просто над замком. Потім він іде низом і ліворуч, Амос вгору і праворуч. Хотілося б мати Гейвлока під рукою. В тактику простіше, якщо люди разом тренувалися. Він жестом підкликав Амоса.
Голден постукав у двері.
– Що ви ро… – гаряче прошепотів Міллер, але Голден проігнорував його.
– Агов, – погукав Голден, – є там хто?
Міллер зіщулився. Нічого не відбулося. Ні стрільби, ні голосів. Нічого. Вочевидь, Голден легко йшов на ризик. Судячи з виразу обличчя Наомі, він поводився так не вперше.
– Хочеш відкрити? – запитав Амос.
– Типу так, – проговорив Голден і наступної миті: – Так, вибий їх.
Амос переводив погляд з одного на іншого, не рухаючись, допоки Голден не кивнув йому. Тоді Амос протиснувся між ними, вибив двері одним рухом і відійшов, стиха лаючись.
– Ти в порядку? – перепитав Міллер.
Здоровань кивнув крізь перекошене від болю обличчя.
– Та ногу трохи зачепив. Забув, що щойно гіпс зняли.
Міллер завернув у кімнату. Всередині було темно, мов у печері. Жодного проблиску світла, навіть тьмяного підсвіту моніторів і сенсорів. Він наготував пістоля. За ним рухався Голден. Під ногами хрустіло, наче йшли по гравію, а ще був дивний запах, що здався Міллеру схожим на запах розбитих моніторів. Але домішувався ще аромат, значно менш приємний. Про нього Джо намагався не думати.
– Гей? – запитав Джо. – Є тут хтось?
– Світло увімкніть, – запропонувала Наомі зпозаду. Детектив почув, як Джим мацає по стіні, але світла не з’явилось.
– Не працює.
Тьмяний промінь з коридору не давав нічого. Міллер тримав зброю у правій руці, готовий випустити магазин у спалахи пострілів, якщо хтось із темряви відкриє по ним вогонь. Лівою дістав термінал і увімкнув підсвічування, а потім активував пустий білий екран в режимі читання. Кімната перетворилась на монохромну картинку. Позаду Голден вчинив так само.
Тонке ліжко поряд з вузькою полицею було підняте до стіни. Постіль скручена, мовби після нічного кошмару. Шафа стояла відкритою і пустою. Пустий скафандр лежав на долівці безголовим манекеном. Розважальна консоль старої моделі висіла на стіні навпроти койки, її екран був розтрощений на друзки тузнем ударів. Стіни були увігнуті в тих місцях, де удари мали знести діодні світильники, але не потрапили в ціль. Ще один термінал засвітився, і ще один. Кімнаті додали кольорів: дешеве золото стін, зелень покривал і простирадла. Під ліжком тремтів вогник. Старий ручний термінал. Міллер нахилився, поки інші підходили.
– От лайно, – мовив Амос.
– Нехай, – озвався Голден і наказав: – Нікому нічого не торкатися. Взагалі нічого.
Найрозумніші слова, які Міллер чув від нього.
– Хтось тут влаштував сучу бійню, – пробурмотів Амос.
– Ні, – відповів Міллер, – це був вандалізм, можливо. Але не боротьба.
Він дістав пакет для речових доказів, вивернув його на руці, мов рукавичку, узяв ним телефон і застібнув герметизуючий шов.
– Чи це… кров? – запитала Наомі, вказуючи на дешевий поролоновий матрац. Волога калюжкою зібралася на простирадлі і подушці, не більше пальця завширшки, темна. Темніша навіть за кров.
– Ні, – відповів детектив, ховаючи термінал у кишеню.
Рідина тонкими жилками вела у ванну кімнату. Міллер підняв руку, відштовхуючи всіх, бо вони вже обступили напіввідкриті двері. Всередині санвузла неприємний запах значно посилився. Щось глибоко органічне, інтимне. Перегній у теплиці, або хвилини після сексу, або інше. Всі варіанти. Туалет з матованої сталі, як у в’язницях. Рукомийник такого ж дизайну. Діодне освітлення над ним та на стелі було зруйноване. У світлі терміналу, тьмяного, мов свічка, чорні завитки простягнулися від душу і зупинилися перед зламаним світлом, скручені і розгалужені, як скелет листя. У занедбаному душі лежала мертва Жульєта Андромеда Мао.
Її очі були закриті, і це було милістю. З тих пір як було зроблене останнє фото, вона підстригала волосся на різний манер, і риси обличчя змінилися. Проте не впізнати її було неможливо. Вона була оголена і мало схожа на людину. Паростки складними спіралями виходили з її рота, вух, вульви. Схожі на ножі нарости на ребрах та хребті наче кілками пробили шкіру, прагнучи вивільнитися. Трубки виходили зі спини й горла і повзли по стіні позад неї. З неї витекла темно-брунатна жижа і наповнила душову на три сантиметри. Він тихцем сів, бажаючи, аби побачене виявилося несправжнім, намагаючись змусити себе прокинутись.