Трудівники моря

Насправді ж Дюранда, пробита прискалком підводного рифу, була всього лише в кількох кабельтових від Дуврів.

Сажнів за двісті від неї вимальовувалась гранітна брила кубічної форми. На прямовисних схилах скелі виднілися западини й виступи, по яких можна було б видряпатися угору. Рівні лінії її прямокутних шерхлих стін наводили на думку, що зверху має бути майданчик. То був стрімчак «Людина».

Скеля «Людина» сягала вище від Дуврів. Її майданчик піднімався над їх двома шпичастими та неприступними вершинами. Майданчик скелі, осипаний по краях, був наче обнесений карнизом і вражав скульптурною викінченістю ліній. Годі було уявити щось похмуріше й невтішніше. Неквапливі хвилі, які набігали з моря, брижили тихий обрус водяної гладіні довкола стін велетенського чорного обрубка — п'єдесталу для велетенських духів океану та ночі.

Все це видовисько видавалося якимсь застиглим. Ледве-ледве війне вітерець, ледве-ледве збрижується вода. Відчувалося, що під цією німотною гладінню, в бездонних глибинах, кипить життя.

Клюбен не раз бачив здалеку Дуврські скелі. Він пересвідчився, що попав саме на цей риф. Сумнівів не було.

Раптова й страхітлива зміна. Дуври замість Гануа. Не одну милю — п'ять миль уплав. Пропливти п'ять миль неможливо! Дуврські скелі для самотнього розбитка з корабля, що зазнав катастрофи, — видиме і відчутне на дотик втілення останньої хвилини. Заборона, накладена на спробу досягти суші.

Клюбен затремтів. Він сам кинувся в роззявлену пащеку темряви. Єдиний сховок — скеля «Людина». Цілком можливо, що вночі розшумується буря і перевантажена шлюпка з Дюранди перекинеться. Звістка про катастрофу не дійде до берега. Ніхто навіть не знатиме, що Клюбен залишився на Дуврському рифі. У нього тільки одна перспектива: смерть від голоду й холоду. Його сімдесят п'ять тисяч франків не дадуть йому жодної крихітки хліба. Всім його планам настав кінець у цій пастці. Він був старанним будівничим власного нещастя. Ради нема. Порятунку ніякого. Тріумф обернувся загибеллю. Замість звільнення — полон. Замість довгого квітучого майбуття — недовга боротьба зі смертю. Не встиг він змигнути й оком, як його споруда розвалилася; це сталося в мить, коротшу, ніж спалах блискавки. Рай, вимріяний цим демоном, набрав свого справжнього вигляду — вигляду могили.