Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
- Яке? — трохи сиплим голосом спитав Олексій.
- Ось яке... Перед нашим наступом...— Марков мовби карбував слова,— треба, щоб тутешній штаб рознесло к бісовій матері! Зрозумів?
- Ні...
Марков нетерпляче поправив кожух на плечах.
— Пояснювати треба? Слухай як слід. Є у нас одна штучка. Не наша, не російська. Ось така завбільшки,— він розставив руки,— з чемодан. І в ній невеличкий пристрій... Начебто годинник — циферблат, стрілочки. Можна завести на будь-який час...
— Пекельна машина?
— От, от.
— Ну й що?
— Покладеш її в мішок — і в штаб. Залиш де-небудь у кутку, аби тільки не зразу звернули увагу. Решта тебе не обходить. Адресу, де ця штука зберігається, одержиш у Досі. Це треба обов'язково зробити. Крім тебе, нікому.
— Так...— промовив Олексій, засовуючи пальці під кашкета і чухаючи голову.— А далі?
— Що далі?
— Сам я... куди?
— Про себе не турбуйся. Коли рвоне, ми далеко будемо. Для початку — до Смагіна, ти бачившого вчора, а від нього — за лінію фронту. Можна і за кордон махнути, коли захочеш. Є там одне місце, де нас, мов рідних, приймуть. На все життя будеш забезпечений, можеш повірити! Тільки, відверто скажу, я тікати не збираюсь. Коли вигорить те, що задумали, ми й тут непогано влаштуємося!
На обличчі Олексія з'явився вираз, з якого можна було зрозуміти, що юнака «переконали» ці доводи.
— Слухай далі,— говорив Марков.— Може статися, що ми більше не побачимося... до вибуху,— додав він, помітивши, що Олексій швидко підвів голову, і розцінивши цей жест, як побоювання за свою долю.— І через те, що нам з Севою не можна показуватись у місті, тобі доведеться самому попередити декого... можливо. Це ще неточно.
Олексій насторожився. Ось воно — явки!..
Але Марков не поспішав їх називати.
— У свій час Дося повідомить тобі адреси й пароль. Треба буде обійти їх години за дві до вибуху... Подробиці узнаєш у Досі. Умовимося так: завтра і післязавтра, вранці, навідайся на пошту. Даремно ходити туди не треба. Коли будеш потрібний, Дося повісить на вікно, припустімо, білу ганчірку. Повтори, що я сказав.
Олексій повторив.
— Ну, Михальоз, я обіцяти не люблю, але так і знай, коли пощастить — будеш представлений сзмому головнокомандуючому! Про це я сам потурбуюсь.
Олексій, звичайно, подякував за такі блискучі перспективи.
— Бажаю успіху! — піднесено сказав Марков. Сева висунувся з-під шинелі.
— Ні пуху тобі ні пера, довгий!
— Іди ти!..
За годину в штаб фронту поскакав посланець з донесенням, а Храмзов першим же пароплавом поїхав у Херсон по авторитетну підтримку проти Іларіонова. Він знайшов її в особі Величка і Воронька, які днями повернулися з облави на членів крамовської організації.
Тієї ж ночі вони приїхали в Олешки на катері військової річкової флотилії.
В хаті Марусі відбулася серйозна розмова. Іларіонов відразу напав на Олексія. Він вичерпав увесь запас «красивих» слів і юридичних термінів, звинувачуючи Олексія в тому, що юнак працює невміло й повільно, не бажає визнавати дисципліни і прагне все робити самостійно, не погоджуючи своїх дій з ним, начальником опергрупи, який несе відповідальність за все.
Довелося визнати, що в його претензіях є певна частка справедливості. Після першої розмови, коли позиція, зайнята Іларіоновим, мало не поставила всю операцію під загрозу провалу, Олексій не дуже довіряв йому. Він, правда, повідомив йому через Храмзова про зустріч з Марковим на острові і про маневр з картою, але подробиці цього маневру Іларіонову довелося з'ясовувати самому в начальника штабу. Щождо заїжджого двору, куди Сева водив Олексія вчора, то про нього Михальов і зовсім не згадав, боячись, щоб гарячий начальник опергрупи не здумав негайно почати облаву.
- Відповідаю я за операцію чи не відповідаю? — кричав Іларіонов.— Хто повинен робити ко-ор-дина-цію, гм... не я? Хай мене чорт візьме!
Олексій мовчав: досить було йому сказати про свої побоювання, як Іларіонов образився б, і тоді домовитися з ним було б зовсім неможливо.
Поклавши лікті на стіл, Величко втомлено дивився мимо начальника опергрупи, погладжуючи рубці на своїй двопалій руці, і було незрозуміло, як він ставиться до сказаного. Інша справа Воронько. Цей уважно слухав і хитав головою, коли Іларіонов виголошував свої улюблені слівця: «координація», «погодженість операції і взаємодія». Завзятий книжник, він поважав людей, які вміли красиво висловлюватися.