Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Він заплющив очі, вперто силкуючись потрапити на буру хвилю. Ми пливемо в могутньому потоці тропічної Амазонки, вода тепла й руда від розчиненої глини, на глиняних берегах видно голих бурих людей — це щось таке, що могло б стати анти-АТ, однак відчайдушного злету фантазії все ж не відбулося — необхідно було більше важких боєзапасів. Навіщо ж я дав себе так розчулити? — подумав він. Тепер уже взагалі нічого не здатний придумати, голова болить, день згаяний. Еда вийшов до приймальні й попросив у Тіни щіпку розчинного порошку.
— Прошу, — сказала вона, простягши йому маленьку металеву коробочку з-під чаю, повну сухого рудувато-коричневого порошку.
— Можна все взяти?
— Звичайно.
— Скільки з мене?
— Розрахуємось іншим разом, — всміхнулася молода брунатна жінка.
Повернувшись до кабінету, Еда насипав порошку в рот, щедро запив водою, вмостився в кріслі й заплющив очі. Цей порошок і справді швидко діє, подумав він.
Товсті бурі метелики знову затріпотали крильцями в голові… Їх увесь час більшає… Їх уже безліч… Мене поглинув якийсь морок. Я перетворився на тверду плитку шоколаду… розмелену велетенськими м’якими губами. Це якась велика слабкодухість… але й полегшення. Ті величезні вуста висмоктують з мене все напруження… Ввесь біль самовипробовування й мислення. Якщо існує творча радість… то є і творчий неспокій та мука… Я стаю все меншим і круглішим шматком шоколаду… відчуваю, як мене перемелюють, смокчуть і подрібнюють ті велетенські м’які, вогкі губи… аж доки я розплавляюсь і стаю солодким бурим соком.
Того дня доктор Еда Роган дістався додому в важкому гнідому стані й відразу напав на комору.
— Може, замість вечері краще трохи потренуватися? — запропонувала Павла.
Міхал вибіг у двір, де стояла машина, і приніс звідти трос.
— Тату, йди лягай, а я знову прив’яжу тебе до ліжка…
— Дайте мені спокій обоє! — грубо крикнув Еда, добряче наївся, заліз у ліжко й гукнув дружину.
Дивуюся я своїй чистій і піднесеній Павлі, подумав він при тому. Як вона може спілкуватися зі мною, адже я зовсім скотився й тягну її вниз у буре багно, вона розчиняється в мені, мов шматочок цукру в гарячій каві, я хапаю її, вгризаюся в неї, забуваючись у своїй гнідій сексуальності.
— Ми домовилися, що наш будинок лишиться білим! — нагадав наступного вечора Станда Бімонь Еді, густо зарослому БЗУ, і показав рукою в бік перекладини. — Прошу!
— Кілька вправ перед вечерею будуть чимось на зразок аперитиву! — зареготав гнідий Еда, вхопився за перекладину й кілька разів ледачкувато підтягся.
— Хіба це вправи, він же лише підтягується, — під’юджувала Станіслава Леона, намагаючись покарати коханця, що зрікся її. — Дай йому як слід!
Тільки-но її чоловік відійшов, як вона засичала Еді:
— Я обіцяла тобі, що ти поплатишся власним тілом!
— Пробач, люба… — лицемірно зашепотів гнідак.
— Я тебе попереджала!
— Пробач, я знову буду твоїм.
— Коли?
— Взавтра, зразу ж по обіді. Обіцяю!
— Спробуй тільки збрехати, щодня горітимеш у пеклі! — вела вона, доки Станіслав повернувся з десятикілограмовою гирею й прив’язав її до ніг Еди.
Якщо підтягання на перекладині сімдесяти кілограмів власної ваги силою власних рук — досить відчутна фізична вправа, то робити це з десятикілограмовою гирею на ногах — справжні тортури. Еда вмить побагровів і заросився потом.
У мене шалене бажання відпустити руки і впасти, але зануда Станіслав одразу скочить мені на груди й почне жорстоко обробляти, як колись Тібора. Проклятущі Бімоні! Нехай краще моє тіло страждає від неї, ніж від нього. Еда ледь стримувався від муки, посилаючі Леоні благальні погляди.
— … чотирнадцять… п’ятнадцять… шістнадцять… сімнадцять, — рахувала Леона його натужні рухи і, достатньо навтішавшись муками коханця, нарешті звеліла: — Ну досить! — І відв’язала гирю від його ніг.
— Нехай ще підтягнеться разів з двадцять! — вимагав голова комунальної квартири.
— Він сьогодні більше не витримає, — запевнила його Леона голосом людини, що приносить полегшення страждальцям. — Бачив, як у нього тіпається сонна артерія? Цей симптом я знаю дуже добре. Саме з цього починається серцевий напад.
— Ти справді думаєш, що він більше не витримає? — перепитав Станіслав.
— Сьогодні — ні. На перший раз треба бути обережним. — Леона глибокодумно подивилась у вічі Еді. — Але від завтра він точно підтягатиметься п’ятдесят разів. А післязавтра гиря може бути навіть п’ятдесятикілограмовою.