Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Усі спішні, — почув він, ще більше здивувавшись.

Відколи існує їхній порт, ніколи нічого такого не траплялося. Шкіпери мисливських і рибальських суден, як правило, надсилали телеграми своїм судновласникам короткі, родинам — лаконічні, щоб дешевше обходилися. А тут…

— Та це ж треба по літерах передати цілу книгу! — почав він бурчати і раптом урвав мову, кинувши оком на підпис.

Від подиву в нього одібрало мову. Змінившись від хвилювання в обличчі, він схилився, подав телеграфістці, що сиділа збоку, депешу, адресовану Єві Нансен, вибіг із-за перегородки і, все ще не в силі здобутись на слово, почав міцно тиснути руки своїм дорогим відвідувачам.

Малий порт, що дрімав над спокійним фіордом, став раптом відомий усьому світові. Кілька днів і ночей безперервно передавалася по телеграфу радісна звістка. Ті, котрих уже майже оплакали як загиблих, повернулися живі й здорові. У Вардьо безперервним потоком ішли поздоровчі телеграми з усіх куточків Норвегії. І мало не з усієї земної кулі.

Довідавшись, що в місті перебуває професор Мон, який був ніби хрещеним батьком експедиції, Нансен кулею влетів до нього в номер готелю. Професор саме відпочивав і тепер миттю зірвався з ліжка.

— Я ж попереджав, щоб нікого не впускали! — крикнув він суворо, пильно дивлячись на прибульця. І раптом люлька у нього випала з уст. — Поки я не почув твого голосу, то гадав, що переді мною дух. Слава богу, синку, що ти живий! — схвильовано вигукнув Мон.

Настали дні щедрої винагороди за страждання, дні радісних зустрічей з Євою і Лів, яка не пам'ятала батька, з приятелями.