Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Сподівання Кутузова справдилися як щодо того, що пропозиції капітуляції, ні до чого не зобов'язуючи, могли дати час пройти якійсь частині обозів, так і щодо того, що Мюратова помилка повинна була розкритися дуже скоро. Як тільки Бонапарте, перебуваючи в Шенбрунні, за 25 верст від Голлабруна, одержав Мюратове донесення і проект перемир'я та капітуляції, він побачив обман і написав такого листа Мюрату:
«Au prince Murat. Schoenbrunn, 25 brumaire en 1805 à huit heures du matin.
Il m'est impossible de trouver des termes pour vous exprimer mon mécontentement. Vous ne commandez que mon avant-garde et vous n'avez pas le droit de faire d'armistice sans mon ordre. Vous me faites perdre le fruit d'une campagne. Rompez l'armistice sur-le-champ et marchez à l'ennemi. Vous lui ferez déclarer, que le général qui a signé cette capitulation, n'avait pas le droit de le faire, qu'il n'y a que l'Empereur de Russie qui aft ce droit.
Toutes les fols cependant que l'Empereur de Russie ratifierait la dite convention, je la ratifierai; mais ce n'est qu'une ruse. Marchez, détruisez l'armée russe… vous êtes en position de prendre son bagage et son artillerie.
L'aide-de-camp de l'Empereur de Russie est un… Les officiers ne sont rien quand Ils n'ont pas de pouvoirs: celui-ci n'en avait point… Les Autrichiens se sont laissé jouer pour le passage du pont de Vienne, vous vous laissez jouer par un alde-de-camp de l'Empereur.
Napoléon»[301].
Ад'ютант Бонапарте щодуху мчав з цим грізним листом до Мюрата. Сам Бонапарте, не довіряючи своїм генералам, з усією гвардією просувався до поля бою, боячись випустити готову жертву, а чотиритисячний загін Багратіона, весело розкладаючи вогнища, сушився, обігрівався, варив уперше після трьох днів кашу, і ніхто з людей загону не знав і не думав про те, що чекало його.
XV
О четвертій годині вечора князь Андрій, наполігши на своїй просьбі перед Кутузовим, приїхав у Грунт і з'явився до Багратіона. Ад'ютант Бонапарте ще не приїхав у загін Мюрата, і битва ще не починалася. В загоні Багратіона нічого не знали про загальний перебіг справ, говорили про мир, але не вірили в його можливість. Говорили про бій і теж не вірили в близькість бою.
Багратіон, знаючи Волконського за улюбленого і довіреного ад'ютанта, прийняв його з особливою начальницькою прихильністю і ласкою, пояснив йому, що, мабуть, сьогодні або завтра буде бій, і дав йому повну волю бути при ньому під час бою чи в ар'єргарді стежити за порядком відступу, «що теж дуже багато важить».
— А втім, сьогодні, мабуть, бою не буде, — сказав Багратіон, ніби заспокоюючи князя Андрія.
«Коли це один із звичайних штабних франтиків, яких посилають для одержання хрестика, то він і в ар'єргарді одержить нагороду, а коли хоче зі мною бути, хай… придасться, коли хоробрий офіцер», — подумав Багратіон. Князь Андрій, нічого не відповівши, попросив дозволу об'їдати позицію і ознайомитися з розташуванням військ, щоб у разі доручення знати, куди їхати. Черговий офіцер загону, мужчина вродливий, чепуристо одягнений і з алмазним перснем на вказівному пальці, погано, але охоче розмовляючи по-французькому, визвався проводити князя Андрія.
З усіх боків видно було мокрих, з сумними обличчями офіцерів, що ніби чогось шукали, і солдатів, які несли з села двері, лави й паркани.
— От не можемо, князю, позбутися цього народу, — сказав штаб-офіцер, показуючи на цих людей. — Розпускають командири. А ось тут, — він показав на розкинутий намет маркітанта, — зіб'ються й сидять. Сьогодні вранці всіх вигнав: подивіться, знову повний. Треба під'їхати, князю, сполохнути їх. Одна хвилина.
— Заїдьмо, і я візьму в нього сиру й булку, — сказав князь Андрій, який не встиг ще поїсти.
— Чому ж ви не сказали, князю? Я б запросив до свого хліба-солі.
Вони позлазили з коней і ввійшли під намет маркітанта. Кілька чоловік офіцерів, розчервонівшись, із стомленими обличчями, сиділи за столами, пили і їли.
— Ну, що ж це, панове! — сказав штаб-офіцер тоном Докору, як людина, що кілька разів уже повторювала те саме. — Адже не можна так залишати свої місця. Князь наказав, щоб нікого не було. Ну, ось ви, пане штабс-капітан, — звернувся він до маленького, брудного, худого артилерійського офіцера, який без чобіт (він віддав їх маркітантові сушити), в самих панчохах, встав перед ним і князем Андрієм, усміхаючись не зовсім природно.
— Ну, як вам, капітане Тушин, не соромно, — говорив далі штаб-офіцер, — вам би, здається, як артилеристові, треба приклад показувати, а ви без чобіт. Ударять тривогу, а ви без чобіт, — дуже гарний у вас вигляд буде. (Штаб-офіцер усміхнувся.) Звольте вирушати до своїх місць, панове, всі, всі, — додав він по-начальницькому.
301
«Принцеві Мюрату. Шенбрунн, 25 брюмера 1805 р. 8 годин ранку.
Я не можу знайти слів, щоб висловити вам моє незадоволення Ви командуєте лише моїм авангардом і не маєте права робити перемир'я без мого наказу. Ви змушуєте мене втратити плоди цілої кампанії. Негайно розірвіть перемир'я і йдіть проти ворога. Ви заявите йому, що генерал, який підписав цю капітуляцію, не мав на це права, і ніхто не має, за винятком лише російського імператора.
А втім, якщо російський імператор погодиться на згадані умови, я теж погоджуся; але це не що інше, як хитрість. Ідіть, знищіть російську армію… Ви можете взяти її обози та її артилерію.
Генерал-ад'ютант російського імператора обманщик… Офіцери нічого не значать, коли не мають влади повноваження; він також не мас його… Австрійці дали себе обдурити при переході віденського мосту, а ви даєте себе обдурити ад'ютантам імператора.
Наполеон».