Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
XIV
Кутузов через свого лазутчика одержав 1 листопада звістку, яка ставила армію, що нею він командував, майже в безвихідне становище. Лазутчик доносив, що французи у величезних силах, перейшовши віденський міст, вирушили на шлях сполучення Кутузова з військами, які йшли з Росії. Якби Кутузов вирішив залишитися в Кремсі, то півторастатисячна Наполеонова армія відрізала б його від усіх сполучень, оточила б його сорокатисячну виснажену армію, і він був би у становищі Мака під Ульмом. Якби Кутузов вирішив залишити шлях, що вів на сполучення з військами, які йшли з Росії, то він мусив би вступити без дороги в невідомі краї Богемських гір, захищаючись від переважаючого силами ворога, і облишити всяку надію на сполучення з Буксгевденом. Якби Кутузов вирішив відступати шляхом з Кремса в Ольмюц на з'єднання з військами з Росії, то він ризикував би, що французи, перейшовши вже міст у Відні, випередили б його на цій дорозі і таким чином примусили б прийняти бій на поході, з усім важким майном і обозами, маючи справу з ворогом, який втричі переважає його і охоплює його з двох боків.
Кутузов обрав цей останній вихід.
Французи, як доносив лазутчик, перейшовши міст у Віяні, посиленим маршем ішли на Цнайм, що лежав на шляху відступу Кутузова, попереду його більш як на сто верст. Досягти Цнайма раніш за французів — означало велику надію на врятування армії; дати французам випередити себе у Цнаймі — означало неминучу ганьбу для всієї армії, подібну до Ульмської, або загальну загибель. Але випередити французів з усією армією було неможливо. Шлях французів од Відня до Цнайма був коротший і кращий, ніж дорога росіян від Кремса до Цнайма.
В ніч одержання звістки Кутузов послав чотиритисячний авангард Багратіона праворуч горами з кремсько-цнаймського шляху на віденсько-цнаймський. Багратіон повинен був зробити без відпочинку цей перехід, зупинитися обличчям до Відня і спиною до Цнайма, і якби йому пощастило випередити французів, то він повинен був затримувати їх, скільки міг. А сам Кутузов з усім важким майном рушив до Цнайма.
Пройшовши з голодними, роззутими солдатами, без дороги, горами, буряної ночі сорок п'ять верст, розгубивши третю частину відсталими, Багратіон вийшов у Голлабрун на віденсько-цнаймський шлях на кілька годин раніш за французів, які підходили до Голлабруна з Відня, Кутузову треба було йти ще цілу добу зі своїми обозами, щоб досягти Цнайма, і тому, щоб врятувати армію, Багратіон повинен був з чотирма тисячами голодних, змучених солдатів стримувати протягом доби всю ворожу армію, яка зустрілася з ним у Голлабруні, що було, очевидно, неможливим. Але химерна доля зробила неможливе можливим. Успіх того обману, що віддав без бою віденський міст до рук французам, спонукав Мюрата спробувати обдурити так само й Кутузова. Мюрат, зустрівши на цнаймському шляху слабкий загін Багратіона, подумав, що це була вся армія Кутузова. Щоб безсумнівно розчавити цю армію, він чекав на відсталі по дорозі з Відня війська і з цією метою запропонував перемир'я на три дні, з умовою, щоб ті й другі війська не змінювали своїх положень і не рушали з місця. Мюрат запевняв, що вже провадяться переговори про мир і що тому, уникаючи марного пролиття крові, він пропонує перемир'я. Австрійський генерал граф Ностіц, стоячи на аванпостах, повірив словам Мюратового парламентера і відступив, відкривши загін Багратіона. Другий парламентер поїхав у російський цеп оголосити ту ж звістку про мирні переговори і запропонувати російським військам перемир'я на три дні. Багратіон відповів, що не може приймати чи не приймати перемир'я, і з донесенням про зроблену йому пропозицію послав до Кутузова свого ад'ютанта.
Перемир'я для Кутузова було єдиним способом виграти час, дати відпочити змученому загонові Багратіона, і пропустити обози й важке майно (рух яких було приховано від французів) хоч на один лишній перехід до Цнайма. Пропозиція перемир'я давала єдину і несподівану можливість врятувати армію. Одержавши цю звістку, Кутузов негайно послав генерал-ад'ютанта Вінценгероде, який був при ньому, у ворожий табір. Вінценгероде повинен був не тільки прийняти перемир'я, а й запропонувати умови капітуляції, а тимчасом Кутузов послав своїх ад'ютантів назад квапити по можливості рух обозів усієї армії по кремсько-цнаймському шляху. Змучений, голодний загін Багратіона сам повинен був, прикриваючи собою цей рух обозів і всієї армії, непорушно стояти перед ворогом у вісім разів сильнішим.