Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
2 Вольга (Олег) народився не в Києві — це вставка пізніших часів.
3 Образ великого поля символічно означає землю полян, а що Микула Селянинович — образ таки полянського племені, свідчить ще й те, що дочки його (в інших варіантах билин) звуться поляницями (полянками). Культ Микули згодом, у християнські часи, перейшов на культ святого Миколи, найпопулярнішого святого в Україні.
4 Рогачик на плузі із щирого золота ніби повертає нас до легенди про Золотий плуг, скинутий ще скіфам-орачам із неба.
5 Не Володимир, бо той жив у пізніший час, а Рюрик, який вважався дядьком Олега. Ясна річ, що хрещеним батьком Олегові він бути не міг, бо тоді тут не було християнства — це пізніша вставка. Рюрик також не був київським князем.
6 Назви міст фантастичні, в літописі згадуються Смоленськ, Любеч і Київ.
7 Чоловіки-розбійники — мабуть, деревляни. Водночас вважалося, що Кий та його брати походять з розбійників; тут відбулося, напевне, змішання мотивів.
8 Тут маємо відгук іншої билини про Олега Святославича, зокрема події, що в літописі описується так: «Олег же із своїми воїнами побіг у місто, назва якому Вручий (Овруч. — В. Ш.). А через глибокий рів до міської брами був перекинутий міст, і люди, стовпившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. І Олега штовхнули із мосту в яму». Овруч стоїть на річці Норині. Назва, можливо, згодом перетворилась у Смородину, тим паче, що Смородина (Самородина) — казкова річка — згадується в багатьох билинах; вона сама від себе народжується і ковтає всіх смертних, які пливуть по ній (подібна до давньогрецької Лети). Однак таку чи схожу назву й справді мають деякі річки в Україні.
9 Тут відбито змагання в Києві двох племен: чоловіки, — очевидно, деревляни, які не давали полянам вільно торгувати.
10 Тут образно показано, наскільки Микула був сильніший за Олега.
11 Курцовець — назва фантастична, йдеться про Київ.
12 Три міста — Київ був містом на три осади. Олег, ставши князем, справді в київські справи не втручався і навіть поселився на Лисій, а не Княжій Горі, за містом, що й було, ймовірно, умовою його союзу з полянами.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
МИХАЙЛО ДАНИЛОВИЧ 1
У стольному місті Києві в ласкавого князя Володимира почесний бенкет був. Прийшло на нього багато князів, бояр, могутніх богатирів та відважних богатирок 2.
Світлий день на вечір хилиться, красне сонечко на захід котиться, дедалі веселіше на бенкеті стає. Напилися-наїлися всі, сидять собі та вихваляються: один — скарбом золотим, другий — дружиною молодою, третій — своїм конем, четвертий — силою богатирською. Тут підвівся з-за столу добрий молодець, старий Данило Гнатович 3, із буйної голови шапку пухову скидає і князеві Володимирові кланяється:
— Благослови мене, князю, в старці постригтися, в схиму посхимитися 4.
Відповів йому Володимир-князь стольнокиївський:
— Не благословлю я тебе на це, бо як дізнаються орди невірні та королі нечестиві, що на Русі богатирі в старці постригаються, стануть на нашу землю зазіхати.
— Маю я, — каже старий Данило Гнатович, — молодого сина Михайла Даниловича, а віку йому шість років. Поки щось провідають королі нечестиві — дев’ять років йому мине; а поки спорядяться вони — дванадцять років пройде і стане він сильнішим та могутнішим за мене 5.
Благословив його Володимир-князь у старці постригтися і схимою посхимитися.
Три роки відтоді пройшло, а там і дев’ять літ минуло. А поки споряджалися царі та орди невірні — ще три роки збігло, всього ж часу набралося дванадцять літ.
Тут якраз назбирав силу незліченну один король нечестивий: чорний ворон за весняний день її не облетить, сірий вовк за осінню ніч не оббіжить. Було в короля п’ятсот Полканів-богатирів 6, чотири старости думні 7 і двоє катів немилосердних. Богатирі нечестиві силу свою показують: дуби з корінням вивертають, високо в небо підкидають, а біля землі однією рукою підхоплюють 8. А сам король похваляється і на Київ-град іти наміряється; хоче він Київ-град здобути, князів-бояр усіх повигублювати, Володимиру-князю мечем голову зрубати, а княгиню Опраксію собі в дружини взяти.