Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
— Добре завваж, Вольго Святославичу, — мовив ратай, — живуть там чоловіки-розбійники 7, підрубають вони на мосту калинові жердини і потоплять тебе в Смородині-річці 8. Я недавно там був, три міхи солі собі закупив, а в кожному міху по сто пудів було. Почали тоді мене чоловіки затримувати, подорожніх грошей з мене вимагати, і мусив я їх грішми наділяти. Та грошей ставало в мене все менше, а прохачів надходило все більше. Почав тоді я тих чоловіків відштовхувати та кулаком погрожувати і поклав їх на землю до тисячі 9.
Запросив ратая Вольга Святославович:
— Приставай ти до мене та до товаришів моїх.
Зразу ж ратай шовкові гужики повисмикував і кобилу від сохи вивільнив. Сіли всі на добрих коней та й поїхали. Та скоро спохопився ратай:
— Я залишив соху в борозні. Як би її із земельки висмикнути, з лемехів земельку витрусити й кинути соху за вербовий кущ?
Вирядив Вольга Святославич п’ять могутніх юнаків-дружинників, повернулися вони до тієї сохи кленової, за чепіги її крутять, а висмикнути із землі не можуть. Посилає Вольга Святославич уже десять своїх дружинників. І ці не змогли соху висмикнути. Мусив Вольга всю свою дружину послати. Закрутили всі гуртом соху за чепіги, але не в силі були із землі вирвати.
Тут і сам ратай на буланій кобилі під’їхав. Узявся він за соху однією рукою, висмикнув її із землі, витрусив грудки з лемешів і кинув соху за вербовий кущ 10.
Сіли вони знову на коней та й поїхали. З кобили ратаєвої хвіст стелиться, грива розвівається; іде вона ступою, а Вольжин кінь поруч підскакує, наддала кобила ходи — і Вольжин кінь відставати почав. Загукав тут Вольга, шапкою помахуючи:
— Зупинися, ратаю! Коли б твоя кобила конем була, я за такого коня п’ятсот карбованців дав би.
Відказав у відповідь ратай:
— Ну й нетямущий ти, Вольго Святославичу! Та я цю кобилку взяв ще лошам, п’ятсот карбованців заплативши. А коли б вона коником була, то цьому коневі ціни не можна було б скласти.
— Як же тебе, ратаю, звуть? — запитав Вольга Святославич.
— Слухай же, Вольго Святославичу! Як насію я жита, у скирти складу, з поля виволочу, вдома обмолочу, пива наварю і гостей напою, починають вони так мене вихваляти: «Ну й молодець ти, Микуло Селяниновичу!»
Приїхали вони до міста Курцовця 11, всюди почали ходити та роздивлятися. А дружинники на Микулу поглядають, примовляючи:
— Оце ж він три дні тому тут був та чоловіків бив!
А тутешні чоловіки збиралися та гадали, як би їм Микулу перепросити та вклонитися йому низько. Помітив це Вольга Святославич і каже:
— Он ти який, Микуло Селяниновичу! За силу твою велику наділяю тебе трьома містами із селянами. Залишайся тут моїм намісником, данину грошову одержуй 12.
1 Це одна з найдивовижніших билин, бо вона відбиває політичну ситуацію того часу, коли Олег почав княжити у Києві. В билині зійшлися два богатирі: старший — велетень і молодший — Вольга-князь. Микула Селянинович тут персоніфікує полянське плем’я, тож постає в символічному образі землероба. Він тут ніби спадкоємець володарів золотого плуга (див. прим. 4), але в нього не весь плуг золотий, а тільки рогачик. Микула Селянинович могутніший за Вольгу та його дружину, бо ті не можуть витягти плуга із землі. Вольга тут — мандрівний князь, що, зрештою, й відповідало дійсності. Думка про те, що Олег прийшов з Новгорода, — гіпотетична. У літописі про здобуття Олегом Києва написано таке: «В літо 882. Виступив у похід Олег, узявши з собою багато воїнів. І прийшов до Смоленська з кривичами, і взяв місто, і посадив там своїх мужів. Звідти пішов униз, і взяв Любеч, і там посадив своїх мужів. І припливли до гір київських. І узнав Олег, що тут князюють Оскольд і Дир. Сховав Олег одних воїнів у човнах, а інших залишив позаду, а сам пішов до них, несучи на руках малого Ігоря. Підплив до Угорської гори, сховав решту воїнів і послав сказати Оскольдові і Диру: «Ми, купці, їдемо до греків від Олега, княжича Ігоря, прийдіть до нас, до родичів своїх». Коли ж Оскольд і Дир прийшли, вискочили всі воїни, заховані в човнах, і сказав Олег Оскольдові і Диру: «Не князі ви і не князівського роду, а я князівського роду». А коли винесли на руках Ігоря, промовив: «А ось і він — син Рюриків!» Убили Оскольда і Дира. Після того Олег став князювати у Києві і наклав данину на інші племена». В Угорському Олег з’явився, бо це було традиційне місце київських віч. Дир на той час уже не жив, князем був Оскольд, чи, як інакше його зве літопис, Аскольд. Очевидно, тут, на вічі, й було вбито Оскольда, а віче визнало князем Олега. Билина оповідає саме про ці події, але додає цікаві нові дані. Олег узяв Київ, бо вступив у союз із Микулою Селяниновичем, тобто з полянами, а відомо, що в Києві в цей час було два племені — полянське й деревлянське. Очевидно, Оскольд репрезентував деревлянське. Олег захопив Київ і дав полянам право на данину. За билиною, сам Олег ніколи б не здобув Києва, коли б йому, не посприяв Микула Селянинович.