Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
— Краще заколіть на мою честь бика, якщо коли-небудь зустрінемось на кориді, — додав Плюмітас. — Це для мене буде дорожче, ніж усе золото світу.
Донья Соль підійшла до вершника, відколола з блузки осінню троянду і мовчки простягла її Плюмітасу, втупившись у нього зеленаво-золотистими очима.
— Це мені?— спитав розбійник здивовано і майже злякано. — Мені, сеньйоро маркіза?
Сеньйора ствердно кивнула, і Плюмітас незграбно взяв квітку. Він тримав її в руці, ніби щось дуже важке, збентежено м’яв у пальцях, явно не знаючи, куди її приткнути. Нарешті встромив квітку в петельку блузи, поміж ріжків червоної хусточки, пов’язаної на шиї.
— Оце здорово!—вигукнув він, і його товстощоке обличчя освітилося усмішкою. — Такого ще зі мною не бувало.
Суворий вершник був зворушений і збентежений цим чисто жіночим дарунком. Йому — троянду!..
Він натяг повіддя.
— На все добре, кабальєро. Може, коли й побачимось... Щасливо, друже, ти хлопець хоч куди. Коли-небудь кину тобі на арену сигару, якщо добре попрацюєш списом.
І він на прощання щосили плеснув пікадора по плечу. Кентавр у відповідь так стусонув розбійника кулаком у литку, аж той схитнувся в сідлі. Який-бо славний хлопець, оцей Плюмітас! У пориві п’яної ніжності Потахе ладен був податися з ним у гори.
— До зустрічі! До зустрічі!
Плюмітас дав коневі остроги і розгонистим клусом виїхав за ворота.
Гальярдо відчув полегкість, коли гість нарешті поїхав. Він поглянув на донью Соль. Сеньйора стояла нерухомо, не відриваючи погляду від вершника, який був уже далеко, ставав меншим і меншим.
— Ох, і жінка!— похмуро буркнув матадор. — Божевільна! Яка божевільна!..
На щастя, Плюмітас дуже негарний, брудний і обшарпаний, як найпослідущий волоцюга.
А то вона поїхала б з ним.
VI
— Аж не віриться, Себастьяне! Чоловік одружений, батько родини, а поводиш себе, як звідник... Не думала й не гадала, що ти на це здатен! Так довіряла тобі, так раділа, що ти всюди їздиш із Хуанільйо! Як добре, міркувала я, що біля мого сина буде чоловік твердої і чесної вдачі!.. До чого ж тоді всі оті балачки про твої ідеї і твою віру? То оце такого ти навчився на отих єврейських збіговищах у домі свого вчителя дона Хоселіто?..
Наляканий криками розгніваної матері Гальярдо і зворушений слізьми Кармен, що плакала мовчки, затуляючи обличчя хусткою, Насйональ розгублено виправдовувався. Але на останні слова він з гідністю випростався.
— Сеньє Ангустіас! Не чіпайте моїх ідей і дайте спокій донові Хоселіто, бо він тут ні при чому. Мій матадор наказав мені їхати в Рінконаду — я й поїхав! А що мені було робити? Чи знаєте ви, що таке квадрилья? У нас, як у армії: дисципліна й рабська покора. Матадор, наказав — а ти й не писни. Бо корида — це пережиток часів інквізиції, і нема на світі реакційнішого ремесла,
— Блазень!— крикнула сеньйора Ангустіас. — Годі базікати про інквізицію, реакцію та інші дурниці! Ви ніби змовилися мучити бідолашну Кармен, поглянь, вона щодня вмивається слізьми, як богоматір скорбна. За шматок хліба ти ладен покривати всі гріхи мого сина!
— Правду кажете, сеньє Ангустія, Хуанільйо мене годує. В тім-то и річ. Він годує мене, і я мушу йому коритись... Зрозумійте ж бо, сеньйоро, поставте себе на моє місце. Матадор наказує — поїдеш зі мною до Рін-конадп!.. Гаразд. Приходжу, коли мені сказано, і бачу в машині вродливу і знатну сеньйору!.. Що я маю робити? Матадор — мій начальник. І зрештою, я не сам туди їздив. З нами був Потахе. Він, хоча й грубіян, але чоловік уже в літах і статечний. Ніколи й не усміхнеться.
Мати тореро розсердилась геть:
— Потахе! Якби Хуанільйо мав сором, чи ж він узяв би цього непутящого в свою квадрилью? Не згадуй мені про того п’яничку, що б’є дружину і морить дітей голодом.
— Ну гаразд, про Потахе мовчу. Отож побачив я ту знатну сеньйору — ну й що мені було робити? Це ж не якась хвойда, а маркізова небога, шанувальниця маестро. Самі знаєте, що тореро мусять жити в злагоді з такими людьми. Ми залежимо від публіки. Що в цьому поганого?.. А в маєтку нічого такого не сталося. Присягаюся своїми дітьми — анічогісінько! Неподобства я не потерпів би, не подивився б і на матадора! Я чоловік порядний, сеньє Ангустія, і недобре з вашого боку обзивати мене таким негарним словом, як ви ото обізвали. Присягаюся життям!.. Я член комітету, в день виборів люди приходять до мене радитись, оцю саму руку потискували депутати — а ви звинувачуєте мене казна в чому!.. Запевняю вас: усе було дуже пристойно. Розмовляли вони між собою на «ви», як от я з вами; спали в окремих кімнатах; жодного погляду, жодного поганого слова. А як не вірите мені, покличте Потахе, він вам те саме скаже...