Замах на бродягу

— Так… І я спочатку думала, що то він. Та він у це час на роботі.

Мегре глянув на юнака. Вигляд у того був явно невдоволений.

Йому не вперше доводилося мати справу з молодцями. Років сімнадцяти, худий, довготелесий, прищавий, на носі й під очима ластовиння.

Відлюдько? Цілком можливо. Матінка сама сказала про це пізніше: є люди, які полюбляють неславити своїх близьких. У кожному разі, потайний, вовкуватий. Він сидів, втупивши очі то в килим, то в якусь меблю, та крізь опущені повіки Мегре бачив, як він весь час гостро зиркає на нього, гадаючи, що комісар цього не помічає.

Хлопчина злився. Він із самого початку не хотів, щоб його матінка йшла до поліції. Бо навіщо? Можливо, він трохи соромився матері, її претензійності, балакучості.

— А де ваш син працює?

— Підмайстром у перукарні.

На це хлопець гірко зауважив:

— У мого дядька в Ніорті власна перукарня, от вона й утовкмачила собі в голову…

— Немає нічого ганебного в тім, що ти перукар… Я хочу тільки сказати, пане Мегре, що він не міг непомітно відвихнутися на якусь годину з роботи… Він працює на площі Республіки. Це надто далеко від дому… До того ж я перевіряла…

— Пробачте… Ви хочете сказати, що стежили за своїм сином? Отже, у вас є підстави підозрівати…

— Я нікого не підозріваю, пане комісар. Але я знаю, що мужчини здатні на все.

— Що ж він міг би робити вдома потай од вас?

— А хто його зна…

І помовчавши:

— Можливо, приводив жінок! Три місяці тому я знайшла у нього в кишені записку від якоїсь мамзелі. Коли б його батько…

— А чому ви так упевнені, що до вас хтось вчащає?

— Це одразу відчуваєш, пане комісар. Я вже з порога можу сказати…

Що ж, не дуже науково, зате по-людськи цілком імовірно. У нього самого бували такі відчуття.

— Гаразд, а крім цього?

— Крім цього, всілякі дрібнички… Наприклад, я ніколи не замикаю шафи… У мене в спальні дзеркальна шафа… І раптом бачу, що її замкнуто, причому ключ повернули тільки раз…

— У вашій дзеркальній шафі є якісь коштовності?

— Я тримаю там одежу, постільну білизну, деякі сімейні пам'ятки… Але нічого не пропало. Адже ви це мали на увазі? І в погребі теж один із ящиків пересунуто.

— А що в ньому було?

— Порожні скляні банки.

— Одне слово, у вас нічого не пропало?

— Думаю, що ні.

— А відколи вам почало здаватися, що у вас хтось буває?

— Мені ніколи нічого не здається. Я впевнена. Це триває вже три місяці.

— І, як на вашу думку, скільки разів до вас отак заходили?

— Принаймні десять. Після першого разу не приходили довго, тижнів зо три. Чи, може, я не помічала. Потім два рази поспіль. Далі знову три тижні було спокійно. І ось уже кілька днів підряд я помічаю, що знову хтось був. А позавчора, наприклад, коли була гроза, приходжу, дивлюся — аж на підлозі мокрі сліди.

— Сліди чоловіка чи жінки?

— Скоріше чоловіка, але я не певна.

Вона говорила багато чого іншого. Чого вона тільки не набалакала — і без жодної на те потреби. Наприклад, минулого понеділка у сина був вихідний, і вона повела його в кіно. Тож він перебував під її безпосереднім наглядом. Після кіно вона ні на крок не відпускала його від себе. Додому повернулися також разом.