Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— І уявіть собі, приходило.
— І все одно ваш син не хотів, щоб ви повідомили про це поліцію?
— Саме так, пане комісар, ось цього я й не можу збагнути. Адже він на власні очі бачив сліди.
— Ви бачили сліди, юначе?
У відповідь той лиш насупився. Може, це означало, що його мати плете нісенітниці, що вона не зовсім при собі?
— А ви встановили, яким шляхом проникає цей гість — чи гості — до вашого будинку?
— Гадаю, що дверима. Виходячи з дому, я завжди зачиняю вікна. Щоб пробратися з подвір'я, треба перелізти через високий мур, а потім ще перейти кілька сусідніх дворів.
— Ви не помітили якихось слідів на замку?
— Жодної подряпинки. Я оглянула його крізь лупу… Її залишив нам чоловік, царство йому небесне.
— Може, в когось є ключ од вашого дому?
— Ні, ні в кого. Він міг би бути в моєї доньки (хлопчина засовався на кріслі), але вона мешкає в Орлеані, з чоловіком та двома дітьми.
— У вас із нею добрі стосунки?
— Я завжди їй казала, щоб не виходила заміж за цього нікчему. До того ж оскільки ми не бачимося…
— Вас часто не буває вдома? Ви сказали, що ви вдова? І пенсія, яку ви одержуєте від військового відомства, певно, невелика…
На її обличчі враз з'явився вираз скромної гідності.
— Я працюю. Ще б пак. Щоправда, спочатку, тобто одразу після смерті чоловіка, у мене були пожильці. Двоє. Та мужчини надто неохайні. Коли б ви бачили, що робилося після них у кімнаті.
З цього моменту Мегре вже не слухав своєї гості, проте зараз виразно пригадував не тільки її слова, але й інтонації.
— Ось уже рік, як я служу компаньйонкою у пані Лальман. Це поважна особа, мати лікаря. Вона мешкає сама поблизу Шарантонського шлюзу, якраз навпроти, і щодня після обіду я… Ми скоріше приятельки, розумієте?
В душі це було комісарові цілком байдуже. Можливо, кого співрозмовниця була несповна розуму. Трапляється й таке. Це його не цікавило. Вона була однією із тих відвідувачок, які даремно забирають час. І тут зайшов директор, точніше, він зазирнув до кабінету і з вигляду відвідувачів одразу визначив, що справа дріб'язкова.
— Вас можна на хвилинку, Мегре?
Вони вийшли до сусідньої кімнати і кілька хвилин обговорювали щойно одержаний телеграфом із Діжона дозвіл на арешт одного злочинця.
— Я доручу це Торансові, — сказав Мегре.
В цей час у нього в зубах була люлька, але вже інша. Улюблену він, скоріше за все, поклав на стіл, коли йому трохи раніше подзвонив суддя Комельо. Але тоді він про це ще не думав.
Він повернувся до кабінету і став перед вікном, склавши руки за спиною.
— Отже, мадам, у вас нічого не пропало?
— Думаю, що нічого.
— Інакше кажучи, ви не збираєтесь заявити про крадіжку?
— Я не можу цього зробити, бо…
— Бо вам лише здається, що останнім часом, а надто останніми днями, хтось потай проникає до вашого дому. Певна річ, коли вас немає вдома.
— Не тільки тоді… Одного разу приходило вночі.
— І ви бачили, хто це був?
— Ні… Але я чула.
— Що ви чули?
— У кухні впала чашка й розбилася. Я одразу зійшла донизу.
— У вас був пістолет?
— Ні. Я нічого не боюся.
— І ви нікого не застали?
— Уже нікого. Але скалки валялися долі.
— А у вас часом немає кішки?
— Ні кішки, ні собаки. Тварини розводять такий бруд.
— А до вас не міг забратися чужий кіт?
Хлопчина на стільці вже не витримував цієї муки:
— Мамо, ти зловживаєш терпінням комісара Мегре!
— Отож, мадам, ви не знаєте, хто б це міг учащати до вас, і не маєте ніякого уявлення, що б він міг у вас шукати?
— Ніякого уявлення… Ми завжди були чесними людьми і…
— Якщо вам потрібна моя порада, замініть замок. То, побачимо, чи триватимуть ці таємничі візити.
— А що ж поліція?
Та він уже випроводжав їх. Директор чекав на нього в своєму кабінеті.
— Про всяк випадок, я завтра пришлю до вас одного з моїх інспекторів. Доведеться встановити цілодобове чергування, бо інакше я не уявляю…
— Коли він прийде?
— Ви мені сказали, що вранці буваєте вдома.
— Так, хіба що вийду до крамниці.
— О десятій — годиться?.. Отже, завтра о десятій ранку. До побачення, мадам. До побачення, юначе.
Мегре натиснув кнопку дзвінка. Зайшов Люка.
— А, це ти… Слухай, завтра о десятій під'їдеш ось за цією адресою. Розберися, що там діється.