Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Того ранку, виходячи із Сюрте, він доручив одному з інспекторів подзвонити до Орлеана і з'ясувати, чи наїздила останнім часом до Парижа заміжня донька пані Леруа. Тепер він розумів, що це не виведе його на слід.
Чи не міг цей Жозеф потай од матері зробити собі ключа? Та коли це так і коли хлопець справді лаштувався втекти тієї ночі, чому він не надяг краватки і тим більше черевиків?
Мегре уже встиг дізнатися, що то були за пантофлі. Із заощадливості пані Леруа пошила їх власноручно з клаптів старої матерії. А підошви вирізала із повстини.
Тут усе було вбоге. І вбогість ця була тим жалюгідніша, тим безпросвітніша, що її намагалися всіляко приховати.
А колишні пожильці? Мадам Леруа встигла розповісти й про них. Перший на її оголошення, виставлене у вікні з'явився старий парубок, службовець фірми Сустеля, оптового торговця вином, контори якого Мегре побачив, коли проїздив набережною Берсі.
— Цілком пристойна і культурна людина, пане комісар, якщо тільки можна назвати культурною людину, котра, вибиває свою люльку, де трапиться. До того ж у нього була манія вставати серед ночі і цмулити наливку. Якось уночі я піднялася й побачила його на сходах. Він був у самих спідніх. І все-таки він був культурна людина.
Другу кімнату спершу наймав якийсь цегельник і не простий, а підрядчик, зауважила вона, та коли б поряд був її син, він неодмінно поправив би й цей титул. Цегельник залицявся до неї і в одну душу хотів з нею побратися.
— Він завжди казав мені про свої заощадження, про будиночок в Монлюсоні, куди ми поїдемо, як поженимося. Зауважте, що я нічого не можу йому закинути. Коли він приходив після роботи, я казала йому:
— Помийте руки, месьє Жермен.
І він одразу йшов до крана вмиватися. А якось він зацементував подвір'я і навіть не захотів брати гроші за цемент. Мені довелося довго його вмовляти. Потім цегельник вибрався од неї, можливо, впавши у розпач, і кімнату зайняв якийсь месьє Блуштейн.
— Чужоземець. Він добре вмів по-французькому, хоча говорив з легким акцентом. Він працював комівояжером і ночував удома не частіше як двічі на тиждень.
— А у ваших квартирантів був ключ?
— Ні, пане комісар. У той час я завжди бувала вдома. А коли виходила, то ховала ключ між цеглинами за ринвою, і вони знали, де його знайти. Якось месьє Блуштейн не з'являвся цілий тиждень. У його кімнаті я знайшла лише стару запальничку, зломаний гребінець і геть подерті простирала.
— Він вас не попередив?
— Ні. І все-таки це була дуже культурна людина.
У кутку їдальні біля швейної машини Мегре побачив кілька книжок і недбало перегорнув їх. Це були дешеві видання, головно пригодницькі романи. На полях книг то тут, то там виднілися зроблені чорнилом або олівцем монограми — дві переплетені літери «Ж» та «М». Причім «М» майже всюди було виведене ретельніше і мало більший розмір, ніж «Ж».
— Мадам Леруа, ви часом не знаєте кого-небудь на літеру «М»? — гукнув він у напрямку сходів.
— На «М»?.. Щось не пригадую… Стривайте… Хіба що моя зовиця Марселла… Та вона вмерла від пологів в Іссудені.
Було ополудні, коли Люка й Мегре вийшли на вулицю.
— Може, щось вип'ємо, патроне?
Вони завернули до невеличкого літнього кафе під червоними тентами на розі вулиці. Настрій в обох був препоганий. Люка був украй пригнічений.
— Ну й діра! — зітхнув він. — До речі, погляньте, яку я знайшов записку. I знаєте де? В його пачці сигарет. Уявляю, як цей хлопчина боявся своєї матінки! Подумати тільки — ховати любовні листи в пачках сигарет! Це був справді любовний лист:
«Любий мій Жозефе, ти мене страшенно образив учора, коли сказав, буцімто я тебе зневажаю і ніколи не вийду за такого, як ти. Адже ти добре знаєш, що я не така і люблю тебе не менше, ніж ти мене. Ти зовсім не нікчема і я впевнена, що ти неодмінно станеш кимось видатним. Та прошу тебе, не чекай на мене більш так близько від крамниці. Тебе помітили, і пані Роза, хоч сама не свята, але страшенна плетуха, вже дозволяє собі натякати на бозна-що. Відтепер зустрічай мене біля метро, та тільки не завтра, бо після роботи мама веде мене до зубного лікаря. І головне, прошу тебе, нічого не вигадуй. Цілую ніжно — як і кохаю — Матільда».
— Ну й чудово! — мовив Метре, ховаючи папірця. кишені.
— Що ж тут чудового?
«Ж» та «М»! Бо це — саме життя. Так споконвіків починається ця історія, що потім скінчиться в такому ж от невеличкому будиночку, де пануватимуть самотність та упокорення долі.
— От шибеник! І потрібна ж йому була моя люлька!