Дух животворить… Читаємо Сковороду

Так визначається головний пафос твору, в кожному разі першої його половини: знайти в Святому Письмі потвердження того, наскільки важливим є «таке потрібне це слово пізнати себе, що без нього ні Господа, ні нічого пізнати не можна», показати, що «найголовніший пункт» біблійних постулатів «цілком, здається, подібний до цього: „Пізнай себе“» (І, 207). Захоплені цією думкою, учасники розмови один з-перед одного цитують то Мойсея і Соломона, то старозавітних пророків, то апостолів, причім не зупиняються перед похибками й прямими натяжками (за приклад може правити більш ніж вільне тлумачення вірша 7-го з «Пісні Пісень»).

До думки про те, що витоки ідеї самопізнання слід шукати в Біблії, Сковорода повертається неодноразово й після «Асхані». В адресованому Василеві Тев’яшову-молодшому, синові господаря Таволозької, супровідному листі до діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» він говорить про це не вустами своїх персонажів, а від власного ймення. Віддаючи належне єгипетським та античним мудрецям, для яких був ясний глибокий сенс і значення самопізнання, Сковорода все ж вважає суттєвішим той факт, що «уся Біблія дихає цим смаком: „Пізнай себе“» (І, 416). З дещо наївною ретельністю він підраховує: «У божественному мороці Мойсеєвих книг майже 20 разів написано це: „Почуй себе“, „Збагни себе“ і замість ключа до всього подається те саме, що „Пізнай себе“» (І, 414–415).

Природно, за такого очевидного нахилу в бік Біблії, у самопізнанні акцентується мотив осягнення, поряд (а точніше, в першу чергу) з пошуком істини про світ і людину, жага Божественного Одкровення. «А ти одного прагни: пізнати себе. Як ти станеш місцем для Бога, не слухаючи нетлінного голосу його? Як можеш чути, не пізнавши Бога? Як пізнаєш, не знайшовши його?» Це з «Асхані» (І, 222). З «Букваря миру»: «…Від пізнання себе самого входить у душу світло відання Божого…» (І, 415). Ще звідти ж: «…Не прегарний Наркіс, не хіромантик і не анатомик, а той, що побачив у середині себе головний пункт машини — Царство Боже, — такий пізнав себе, знайшов у мертвому живе, у темряві світло, як діамант у болоті і як євангельська жінка імперіал у хатньому смітті. „Радійте зі мною…“ Цей точно пізнав людину і може похвалитися: „Знаю людину“» (І, 415).