Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У цьому документі Пилип Орлик пише, що гетьман Богдан Хмельницький визволив з–під польсько–шляхетської неволі “пригнічену козацьку націю, він же утворив з України незалежне князівство і вдовольнився титулом гетьмана Війська Запорозького. І син перейняв це по ньому в спадок. І стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів, і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким поглядом від царів московських”. Далі він стверджує, що Україна є вільним князівством і що її стани “вільно обирали гетьманів по своїй уподобі”. “Це факт установлений і правда загальновідома, що козацька нація й Україна були вільними”, — стверджує він.
Орлик, звісна річ, цей документ писав для європейських держав, показуючи їм особливість української історії, зокрема її політичного влаштування, і відмінність українського суспільного життя від московської самодержавно–деспотичної системи і від польської монархії. Ця ж ідея проходить у нього і в “Пактах Конституцій”. Орлик вважає, що потрібно відродити виборність гетьмана, відродити козацький парламент, який мав би скликатися тричі на рік. Крім генеральної старшини, до нього мали б входити і представники від Запорожжя і по одному представникові від кожного полку — тобто від усієї території України. Козацький парламент — генеральна рада — на думку Пилипа Орлика, мав обмежити владу гетьмана і робив з України конституційну державу, у якій на власний розсуд (гетьмана) нічого не має ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися.
Цікаво, що ця конституція гармонійно поєднувала й інтереси генеральної старшини — провідної верстви суспільства — та її військової сили, Запорожжя. У той же час, як стверджують дослідники, вона була маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом, “вікопомним пам’ятником української державно–політичної думки” — за визначенням українського історика О. Оглоблина.
Оскільки влада гетьмана за цією конституцією мала бути не абсолютистською (тодішній державний устрій майже всіх держав у Європі був монархічним), то проект Орлика, як бачимо, випереджав час. Він віддавав перевагу виборному, парламентарному типу державного управління. Гетьман пише так: “Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, а саме: і під час війни, і в умовах миру збирати приватні публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі в присутності його величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації (“вільною нацією” тут названо український народ. — Авт.) не дотримуватися такого ж прекрасного порядку. Він існував у Війську Запорозькому у давні часи за старим правом вольностей. Але коли деякі гетьмани узурпували владу, порушуючи всіляке природне право і рівність, вони на власний розсуд встановили такий закон: я так хочу, я так велю. Через таке деспотичне право некомпетентності гетьманського правління на батьківщині та у Війську Запорозькому виникли численні безпорядки, порушення законів і вольностей, громадські утиски, насильницьке розміщення військов постоїв (мається на увазі російського війська. — Авт.), зневажливе ставлення до старшин, полковників та знатних козаків. Отож ми, старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке, укладаємо договір із ясновельможним гетьманом і постановляємо: в акті обрання його ясновельможності навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині, як з огляду на її високі служби, так і з огляду її перебування при гетьманові”.
Ідея надати перевагу козацькій старшині як панівній верстві, з якої рекрутувалась уся державна адміністрація, ймовірно мала на меті виправити ті помилки, які допускав Іван Мазепа, вважаючи, що тільки влада гетьмана має бути в Україні абсолютною.
Гетьманування Пилипа Орлика минуло поза межами України. Але воно було наповнене численними подіями, пов’язаними з боротьбою за її незалежність. Разом із Карлом XI! Орлик намагався створити коаліцію держав для боротьби з експансіонізмом російської монархії.
У 1711 р. армія Петра І прийшла на Прут проти турецького війська, яке намагалось захопити Україну. Становище Петра І, оточеного з усіх боків турками, татарами, шведами, українцями та військовими загонами інших народів, було скрутним, але йому вдалося відкупитись у турецького уряду. Після цього був укладений так званий Прутський мир, за яким Туреччина повернула собі Озів (сучасна назва Азов. — Авт.), Петро зрікся Запорожжя та Правобережної України, а шведи нічого не дістали.