Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Ця система облуди й дискредитації українських діячів чимдалі глибше вдосконалювалась і в царські часи, і в епоху більшовизму. Для імперії відокремлення України чи іншого народу і самостійне його існування було і є найстрашнішим злочином, “зрадою”.
Навесні 1709 року російська та шведська армії, маневруючи, вибирали місце для вирішальної битви. Нарешті позиція ця була обрана біля однієї із найбільших фортець Лівобережної України — міста Полтави. Хто володів Полтавою, той володів Лівобережною Україною і дорогою до столиці Росії — до Москви. Карл XII, який мріяв детронізувати Петра І, спрямував свої погляди до Полтави.
Полтавська катастрофа.
Гетьман Пилип Орлик
Для Карла XII позиція біля Полтави була важливою, бо Мазепа обіцяв надати тут всіляку допомогу. Гетьман розгортав активну дипломатичну діяльність, намагаючись залучити до походу Карла XII на Московію Туреччину, Крим, Волощину. Але Туреччина і Крим, як завжди, вичікували, хто ж переможе і на чий бік стати, кого легше пограбувати.
Навесні 1709 року Петро І і Карл XII обирають під Полтавою поле битви. Пізніше російські історики, а слідом за ними й усі українські радянські історики описуватимуть Полтавську битву як блискучу перемогу російського війська, уникали аналізу її наслідків для української державності.
Цю перемогу російський цар ретельно готував, зокрема, він всіляко послаблював союзника Швеції —гетьманську Україну низкою терористичних акцій. Батурин, Запорозька Січ… Маніфести до українського народу
Останньою подією в підготовці до цієї битви було повернення Петром І із сибірського заслання фастівського полковника Семена Палія, засланого Петром за сприяння залежного від нього гетьмана Мазепи. Семен Палій, що очолював повстання селян на Правобережжі в 1702–1704 рр., був дуже популярний серед селян і рядового козацтва як борець проти польсько–панського гніту. Це використав Петро І.
Палій був доставлений до Полтави, пожалуваний чином полковника і перебував у почті Петра І як знамено справедливості царя, хоча ніякої практичної ролі не відігравав у битві. Сухенький, маленький дідусь з довгою, рідкою борідкою, він “теліпався у сідлі”, постійно супроводжував могутню, кремезну постать російського царя, коли той об’їздив війська. З протилежного табору, з табору шведських військ, Палія впізнали козаки–мазепинці. Частина їх під час бою почала переходити на бік російського війська, бо там був Палій, символ боротьби селян і козаків проти гніту польських магнатів.
Полтавський бій відбувся 27 червня 1709 р. за повної переваги російської артилерії, яка засипала ядрами позиції шведів. Під час одного приступу бою було забито коня під Карлом ХП. Ще перед тим король був поранений. І це справило гнітюче враження на шведське військо.
Петро І поклав на полі бою десять тисяч шведських солдат, три тисячі взяв у полон; до його рук потрапив навіть фельдмаршал граф Реншильд і перший міністр граф Піппер. Петро І, сп’янілий від успіху, забув на якийсь час, що тут загинула не вся шведська армія. Через те Карл XII, Мазепа, кілька козацьких старшин, у тому числі й Кость Гордієнко із запорожцями, почали організовано відступати на південь. 30 червня вони дійшли до Переволочної, сподіваючись, що переправляться до Криму. Але з’ясувалось, що знищено всі човни. Тут їх наздогнали російські загони. Проте шведський король і гетьман зі своїми прихильниками встигли переправитись на протилежний берег Дніпра, а їхнє військо було забране в полон. Фактично шведська армія перестала існувати.
Карл XII, Мазепа та його прибічники, яких потім стали називати мазепинцями, опинились невдовзі в межах Османської імперії. Гетьман і його товариство фактично явили собою першу в історії політичну еміграцію українців.
Таким чином, Полтавська битва стала для Росії вихідним моментом у її піднесенні і встановленні панування на терені Східної Європи. Для України, для відродження її державності вона стала катастрофою. Відкрита збройна боротьба за незалежну Українську державу зазнала остаточного краху. Але ім’я Мазепи і його однодумців залишилось прапором боротьби свідомої української національної еліти за свою державу й надалі. Це був переломний момент в історії розвитку національно–визвольної боротьби, коли українці змушені були остаточно перейти від відкритої збройної боротьби за свою державу до оборони.