Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Павло Полуботок помер (1724) у Петропавловській фортеці. Його ім’я залишилось у пам’яті свідомих українців як ім’я мужнього й безстрашного поборника ідеї Української держави, законних прав українського народу на державницьке існування, отже — і на життя в історії… Портрети Полуботка в XVIII–ХІХ ст. можна було зустріти в багатьох українських родинах.

Після смерті Павла Полуботка уже не обиралися нові гетьмани. Російський уряд продовжував нищити державницькі інституції нашої країни. Україною управляла Малоросійська колегія.

Вона продовжувала з більшою силою тиснути на українське населення. Ще Вельямінов пишався тим, що його колегія збільшила податки майже на 600 відсотків. З 1722 р. по 1724 рік ці податки збільшились від 45,5 тис. рублів до 241,3 тис. рублів. Тепер колегія почала стягувати податки із українських землевласників та водночас зачепила й російських, які вже укоренилися в Україні. Так, один О. Меншиков, найперший сподвижник Петра І, дістав тут до 200 сіл і містечок, володів Почепом, Ямполем та іншими містами, мав численну кількість промислів. Він перший обурився податковою діяльністю Малоросійської колегії. Через те, коли після смерті Петра І на престол сіла його дружина Катерина І, якій Меншиков допомагав здобути цю честь, він зробив усе, щоб припинити діяльність колегії та знову обрати гетьмана. Уже за царювання наступника Катерини І — Петра II ним став миргородський полковник Данило Апостол (1728–1734).

Але новообраний гетьман не міг відновити знищених державницьких інституцій України. Від нього взяли обіцянку не порушувати присяги російській державі, бути “вірним рабом російських монархів”, не вдаватися до будь–яких зносин з іншими державами і народами, і навіть із запорожцями. Його син залишався заложником у Меншикова. Царський уряд видав гетьманові на його прохання угоди — “Нужды малороссийские” та “Решительные пункты”. Офіційно було дозволено обирати гетьмана України, хоча в таємній інструкції говорилося, що це робиться лише для вигляду,— “для лиця”, — а насправді гетьман України призначається імператором — “с воли и соизволения Его Императорского Величества”. Призначалась і вся старшина, і Генеральний Суд мав бути із трьох “персон” українців і трьох із “великороссиян”. “Обрання” гетьмана мав провести спеціальний представник Москви Наумов. Йому було вказано, що в тому разі, коли козаки на раді будуть не згодні з цією кандидатурою, він повинен припинити раду, щоб козаки не могли обрати когось іншого на гетьмана.