Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Частина козацького населення була на промислах, у плавнях, на хуторах, випасала коней, готувала порох. Інша частина пішла в похід на Крим. Тоді виступив знаний козаками Ґалаґан і оголосив, що вони прийшли до запорожців як друзі. Довірливі козаки відчинили ворота січової фортеці.
Туди увірвались російські війська, і розпочалась кривава драма. Козаки схопились за шаблі, але було вже пізно. Вони захищали кожен клаптик землі, кожну церкву, кожен курінь. Але їх там зачиняли і спалювали живцем. Меншиков повідомив царю, що відразу він стратив 300 козацьких старшин.Січ була розгромлена вщент. Кошовий отаман Степаненко згодом писав гетьманові І. Скоропадському: “Голови луплено, шиї до плахи рубано, вішано й інші тиранські смерті завдано… мертвих із гробів многих не тилко товариства, но і чернеців одкопувано, голови оним утинано, шкури луплено і вішано”.
Зруйнована була Січ, зруйновані сусідні укріплення — Перевалочна та інші. Російські стрільці спускалися вниз по Дніпру і виловлювали в плавнях мисливців–козаків. Дніпро розлився, плавні були перетворені в суцільне море, і запорожці часом опинялися серед очеретів, на маленьких острівцях. Але й там їх знаходили і вбивали.
На знак перемоги над українською вольницею вперше в історії у столиці Московської імперії пролунав із гармат переможний салют…
Жорстоке руйнування Січі та столиці Гетьманщини Батурина — то було руйнування великих завоювань у державницькому житті українського народу. Частина козаків, що перебувала в поході проти татар, повернувшись на Січ і не заставши нікого живого, пішла назад. Вони попросили у кримського хана, проти якого щойно воювали, дозволу осісти в межах Нижнього Подніпров’я, що контролювалось Кримом. Хан дозволив козакам оселитись по притоці Дніпра — річці Олешки. Тут і була заснована так звана Олешківська Січ. Цікаво, що Петро І був такий лютий на запорозьких козаків, що наказав нікого з них не впускати в межі України, а хто потрапить до рук російських військ, піддавати тортурам: рубати руки, ноги, виколювати очі. Олешківська Січ проіснувала до 1734 р.
У цей час Петро І дав розпорядження обрати нового керманича України, бо козацька армія могла б уся перейти до Карла ХІІ. Потрібен був гетьман, який би цього не допустив. Цар вирішив поставити на гетьмана стародубського полковника Івана Скоропадського. Деякі історики стверджують, що він був однодумцем Мазепи, про що Петро І не знав.
Скоропадський зі своїми полками на той час воював зі шведами, був затиснутий між військом Карла XII і московським. Тому він не перейшов із Мазепою до Карла ХІІ. Деякі козацькі старшини, проте, пропонували обрати на гетьмана чернігівського полковника Павла Полуботка. Це був молодий та енергійний полковник, освічений, користувався повагою старшини. Петро І знав про це. І тому не згодився на цю кандидатуру, заявивши, що цей Полуботок може стати “другим Мазепою”.
У Глухові в жовтні 1708 р. відбувається вузька старшинська рада під безпосереднім наглядом московського царя та його наближених — Шереметьєва, Головина та інших. Перед обранням нового гетьмана в Глухові провели обряд глумління над “персоною” Мазепи (це символічне зображення особи гетьмана в козацькому одязі, своєрідне опудало). Над ним кат зламав шаблю, знівечив герб, зірвав ордени, а саму “персону” повісив. Гетьмана Мазепу прокляли церковники. Після цього козацькі старшини слухняно “викричали” на гетьмана стародубського полковника Івана Скоропадського. Але на цьому цар не заспокоївся.
На його вимогу вище духовенство імперії також оголосило гетьманові анафему, прокляття. У Москві було офіційно оголошено Мазепу зрадником і над ним виконаний обряд прокляття, причому виконав його друг Мазепи (вони разом учились у Києво–Могилянській академії), місцеблюститель патріаршого престолу Стефан Яворський, який вірно служив тепер Москві. Отож перший крок до зради — зречення своєї землі і своєї мови — приводив і найбільш славних мужів, таких, як Яворський, до зради більшої, до зради друзів, однодумців і найвищих ідеалів свого народу.
Для Московської держави важливо було затаврувати волелюбного гетьмана України, аби його приклад не перейняли послідовники державотворчої традиції в Україні. Із цього приводу справедливо писав історик О. Оглоблин: “Усі засоби терору, психічного і фізичного: пропаганду, обіцянки, погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, кари й найжорстокіші тортури і страти, меч і вогонь — все кинула Москва у 1708 р. проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежності”.