Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
У нього була зла та підступна душа, й він знав, що його здогади недалекі від правди, а крім того, підозрював, що за всім цим стоять озерні люди і що більша частина награбованого має осісти в їхньому місті, яке за днів його юності звалось Есґарот.
Вам буде важко в це повірити, але бідолашний Більбо справді був заскочений зненацька. Дотепер усі його думки та сили були зосереджені на тому, щоб дістатися до Гори і знайти вхід. Він ніколи не завдавав собі клопоту помізкувати, ні як належить транспортувати скарби, ні, звісно, як доправити призначену йому частку до Торби-ного Кута, що під Пригірком.
І тут у його душу закралася негарна підозра: чи ґноми також забули про ці важливі речі, чи вони весь час нишком підсміювалися з нього? От як впливають драконівські балачки на недосвідчених. Звісно, Більбо слід було остерігатись, але Смоґ був надто сильною натурою.
— Я казав тобі, — промовив гобіт, роблячи над собою зусилля, щоб лишитися вірним своїм друзям і відтягнути розв’язку, — що про золото ми думали в останню чергу. Ми пройшли через гори та попід горами, водою та повітрям заради Помсти. Безперечно, о Сможе Незмірно Багатий, ти мусиш розуміти, що завдяки своєму піднесенню нажив собі лютих ворогів!
Тепер Смоґ уже й справді реготав — то був приголомшливий регіт, який притис Більбо до долівки, а тим часом ґноми в тунелі нагорі збилися докупи й уже думали, що для гобіта настав наглий і лихий кінець.
— Помста! — пирхнув дракон, і полиск його очей освітив залу від підлоги до склепіння, немов шарлатна блискавка. — Помста! Король під Горою мертвий — а де ж його кревні, котрі б наважилися мріяти про помсту? Ґіріон, Володар Долу, мертвий, а його людей я пожер, як вовк овець, — а де ж сини його синів, котрі б насмілилися наблизитись до мене? Я несу погибель скрізь, де забажаю, і ніхто не сміє стати супроти мене. Я подолав древніх воїнів, рівних котрим не знайти в нинішньому світі. Але тоді я ще був молодий і тендітний. А тепер я старий і могутній — могутній — могутній, Злодію в Сутіні! — зловтішався він. — Моя броня завтовшки в десять щитів, мої зуби — мечі, мої кігті — списи, змах мого хвоста — удар блискавки, мої крила — ураган, мій подих — смерть!
— Я завжди гадав, — перелякано пропищав Більбо, — що драконяче тіло знизу м’якше, особливо в ділянці — е-е — огруддя; але, поза сумнівом, той, у кого такі обладунки, подумав і про це.
Дракон одразу ж перестав вихвалятися.
— Твої відомості застарілі, — відрубав він. — І згори, і знизу я вкритий бронею з залізної луски і твердих самоцвітів. Жодне лезо не протне мене.
— Я міг би й сам про це здогадатися, — зітхнув Більбо. — Воістину: ніде не знайти рівного ясновельможному Смоґові Непроникненному. Яка це розкіш — мати камізельку з добірних діамантів!
— Так, це і справді вишукано й чудесно, — підтвердив Смоґ, до смішного влещений.
Він не знав, що ще під час попередніх відвідин Більбо уже кинув оком на його незвичайний нагрудник і що гобітові кортіло роздивитися його зблизька, на що в нього були особливі причини. Дракон перекотився на спину.
— Дивися! — наказав він. — Що ти скажеш на це?
— Приголомшливо! Довершено! Бездоганно! Запаморочливо! — вигукував Більбо вголос, а про себе думав: «Старий дурень! Чому тоді добряча латка у прорісі зліва на грудях гола, як равлик без мушлі?».
Після того як пан Торбин побачив цю проріху, його єдиною думкою було вшитися звідси.
— Що ж, я не смію довше затримувати увагу Вашої Величності, — промовив він, — і заважати такому необхідному для вас перепочинку. Поні так просто не ловляться — принаймні, гадаю, не з першої спроби. І зломщики — теж, — підпустив він шпильку наостанок, кинувшись навтьоки вгору по тунелю.
То була недоречна заувага, бо дракон вивергнув йому вслід страшенне полум’я — і, хоч як прудко тікав Більбо, йому не вдалося відбігти на безпечну відстань від почварної Смоґової голови, яка пхалась у двері в нього за спиною. На щастя, вся голова не змогла протиснутись, але з ніздрів навздогін гобітові вихопився пекучий вогонь із парою, так що Більбо був близький до загибелі й наосліп побрів далі, ледве пересуваючи ноги від сильного болю та страху. Спершу він навіть тішився своєю дотепною бесідою зі Смоґом, але вкінці, припустившись помилки, відразу опам’ятався.
«Ніколи не глузуй із живих драконів, Більбо, дурню ти такий!» — мовив він сам до себе, і згодом це стало його улюбленою приказкою і навіть увійшло у фольклор. «Ти ще не спекався цієї пригоди», — додав він, і це також була сута правда.
День хилився до вечора, коли він вибрався з тунелю і, перечепившись, упав на «порозі» непритомний. Ґноми привели його до тями і, як могли, заходилися гоїти його опіки, але минуло чимало часу, перш ніж волосся в нього на потилиці, як і хутро на п’ятах, повідростало знову: воно було обсмалене й попалене до самої шкіри. Тим часом друзі щосили намагалися підбадьорити гобіта і прагнули почути його розповідь, — особливо їм кортіло довідатися, чому дракон зчинив такий страшний шум і як Більбо врятувався.