Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Він шугнув у небо, весь у вогні, й полетів на південь, у бік Бистриці.
XIII
Доки господаря не було вдома
Тим часом ґноми сиділи в темряві, звідусіль оточені цілковитою тишею. Вони мало їли та мало розмовляли. Ніхто з них не міг визначити, скільки вони вже так сидять, і не наважувався поворухнутись, бо й найменший шепіт шелестливо відлунював у тунелі. Коли вони засинали, то прокидались у тій самій непорушній тиші й темряві. Врешті-решт, після, як їм здавалося, не одного дня чекання, коли ґноми вже почали задихатись і чманіти від нестачі повітря, — терпець їм урвався. Вони зраділи б навіть звукам, які свідчили б про повернення дракона. У тиші їм увижалося, що він замислює якісь пекельні підступи, але ж не можна було сидіти там вічно.
І тут озвався Торін:
— Спробуймо відчинити двері! Я помру, якщо зараз же не відчую на обличчі подув вітру. Нехай краще Смоґ знищить мене на вільному повітрі, ніж я задихнуся тут!
Тож декілька ґномів підвелись і навпомацки рушили туди, де мали бути двері. Але вони виявили, що верхній кінець тунелю розтрощений і завалений уламками скель. Двері вже не зміг би відчинити ні ключ, ні чари, яким вони раніше корилися.
— Ми в пастці! — застогнали ґноми. — Це кінець. Ми тут загинемо.
Але чомусь саме тоді, коли їх охопив найбільший розпач, Більбо відчув на серці якусь дивну полегшу, ніби з-під його камізельки зник великий тягар.
— Ходімо, ходімо! — заговорив він. — «Доки є життя, є й надія!» — любив казати мій тато, і «до смерті три чисниці». Я ще раз спущуся тунелем униз. Уже двічі я долав цю путь, коли знав, що на тому кінці на мене жде дракон, тож ризикну й утретє, коли не маю такої певності. Як не крути, а єдиний шлях до виходу веде вниз. І гадаю, що цього разу вам краще піти зі мною.
Від безвиході вони погодились, і Торін перший рушив разом з Більбо.
— Тепер обережно! — прошепотів гобіт. — І якомога тихіше! Може, там, на дні, й немає Смоґа, а може, і є. Не треба ризикувати даремно!
Вони спускалися все нижче і нижче. Ґноми, звісно, не могли зрівнятися з гобітом у мистецтві безшумного скрадання — вони гучно сопли і човгали ногами, а луна безжально посилювала це сопіння та човгання; але хоч як часто наляканий Більбо зупинявся і прислухався, знизу не долинало ні звуку. Коли до драконового лігва, наскільки він міг судити, лишалось уже небагато, Більбо надів свій перстень і обігнав ґномів. Але це було зайве: у непроглядній пітьмі всі вони були невидимі — з перснем чи без. Було так темно, що гобіт не помітив, як вийшов із тунелю, — мацнув рукою повітря, перечепився через поріг і сторчголов беркицьнувся просто в підземну залу!
Він лежав на підлозі долілиць, не наважуючись підвестись і навіть дихнути. Але ніякого руху не було. Темно хоч в око стрель — і тільки високо вгорі, повільно піднявши голову, він помітив якусь ніби бліденьку блискітку. Та це в жодному разі не був відсвіт Смоґового вогню, хоч у підземеллі важко смерділо драконом і Більбо відчував на язиці присмак пари.
Нарешті пан Торбин не витримав:
— Хай тобі грець, Сможе, гаде ти такий! — пропищав він голосно. — Перестань гратись у піжмурки! Освіти своє лігво і зжери мене, якщо впіймаєш!
Підземеллям прокотилося слабке відлуння, але відповіді не було.
Більбо підвівся на ноги, але ніяк не міг вирішити, в який бік ступнути.
— Тепер мені вже стає цікаво, що ж поробляє Смоґ, — мовив він. — Сьогодні (принаймні цієї ночі, чи що там надворі) його явно немає вдома. Якщо Оїн і Ґлоїн не погубили скриньки з трутом і кресалом, нам, можливо, вдасться видобути трохи вогню і роздивитися довкола, поки фортуна на нашому боці.
— Вогню! — крикнув він. — Дайте хто-небудь вогню!
Ґноми, звісно, дуже стривожилися, коли Більбо гепнувся на порозі підземелля, і присіли, збившись докупи, в кінці тунелю — там, де він їх лишив.
— Ш-ш! Ш-ш! — зашипіли вони, почувши його голос.
І хоча це допомогло гобітові визначити, в якому вони боці, йому далеко не відразу вдалося домогтися від них чогось путнього. Але врешті-решт, коли Більбо вже почав тупотіти ногами і верещати «Вогню!» на щонайвищих нотах, Торін поступився і послав Оїна та Ґлоїна у протилежний бік тунелю по їхні клунки.
Через певний час про їхнє повернення сповістили мерехтливі відблиски: в руці в Оїна горів маленький сосновий смолоскип, а Ґлоїн ніс під пахвою ще декілька. Більбо швиденько підбіг до дверей і схопив смолоскип, але не зміг переконати ґномів запалити решту і приєднатися до нього. Як обережно пояснив Торін, пан Торбин усе ще офіційно залишається їхнім зломщиком і розвідником. Якщо він ризикнув запалити вогонь — це його справа. Вони ліпше почекають на його рапорт у тунелі. Тож вони посідали під дверима і стали стежити за Більбо.