Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Він лежав там, величезний золотаво-червоний дракон, і міцно спав; із його пащі та ніздрів вихоплювалося рокотання і клуби диму, але полум’я дрімало в його утробі. Під його черевом, під усіма кінцівками та масивним складеним кільцями хвостом і взагалі скрізь довкола, по всій невидимій підлозі, лежали незліченні купи коштовностей, золотих виробів і просто золота у зливках, самоцвітів і клейнодів, а срібло виблискувало багрянцем у червонястому світлі.
Смоґ лежав, склавши крила, ніби велетенський кажан, трохи відкинувшись на один бік, так що гобіт міг бачити його довге білясте черево, в яке вкарбувалися самоцвіти і золото — від довгого лежання на такому багатому ложі. Позад нього неясно проступали розвішані на стінах кольчуги та шоломи, сокири, мечі, списи, а ще рядами стояли великі глеки та горщики, повні скарбів, про які можна було тільки здогадуватися.
Сказати, що у Більбо перехопило подих, — це не сказати нічого. Відколи люди переінакшили мову, якої навчилися від ельфів у ті часи, коли все на світі було чудесним, уже не залишилося слів, щоб передати його почуття. Більбо й раніше чув оповіді та пісні про драконів і про їхні скарби, але блиск, пишнота, спокусливість таких багатств були йому незнані. Його серце перейнялося зачаруванням та ґномівського захланністю — і він заціпеніло споглядав, майже забувши про страхітливого стража, золото без ціни й без ліку.
Здавалося, це споглядання тривало століттями, і раптом, майже всупереч власній волі, він відділився від затінених дверей і прокрався до золотих розсипів. Над його головою височів сплячий дракон, навіть уві сні становлячи страшну загрозу. Більбо схопив велику чашу з двома ручками, таку важку, що він ледве її підняв, і кинув зляканий погляд угору. Смоґ поворухнув крилом, випустив кіготь, рокотання його храпу змінило тон.
І тоді Більбо кинувся навтьоки. Але дракон не прокинувся — ще ні, — лише занурився в інші сни, сповнені жадоби та сваволі, розлігшись на награбованому добрі, тимчасом як маленький гобіт намагався втекти довгим тунелем, насилу пересуваючи ноги. Всю дорогу серце його калатало, ноги тремтіли, ніби від лихоманки, але він усе одно стискав чашу, а його головною думкою було: «Я впорався! Тепер вони побачать! То значить “схожий радше на бакалійника, ніж на зломщика”? Ну, про це вже довіку ніхто й словом не прохопиться!»
Ніхто й не прохопився. Балін був нестямно радий знову бачити гобіта: вражений і захоплений водночас. Він узяв Більбо на руки і виніс на свіже повітря. Була саме опівніч, зоряне небо затягли хмари, а Більбо лежав із заплющеними очима, відсапуючись і з насолодою вдихаючи прохолодний вітерець. Він майже не помічав, як ґноми розхвилювалися, як вони вихваляють його, плескають по спині й обіцяють власні послуги та послуги всієї своєї рідні з покоління в покоління.
Ґноми все ще передавали чашу з рук до рук і задоволено обговорювали майбутнє повернення своїх скарбів, коли раптом у надрах Гори щось гучно загуркотіло, ніби вона була старим вулканом, якому спало на думку ще раз прокинутись. У дверях за їхніми спинами залишалася тільки вузенька щілина, закладена каменюкою, але з глибини Гори, моторошно відлунюючи від стін довгого тунелю, долинало гримотіння та стугоніння, яке стрясало землю під їхніми ногами.
Ґноми вмить забули про свої радощі та самовпевнене похваляння й зіщулилися від страху. Зі Смоґом іще належало поквитатися. Не слід легковажити живими драконами, якщо вони ваші сусіди. Дракони не вміють по-справжньому користуватися своїм багатством, але зазвичай знають йому лік до останньої монетки, особливо якщо посідають скарби тривалий час, — і Смоґ не був винятком. Йому снився важкий сон (де якнайнеприємнішим чином фігурував якийсь воїн, на зріст досить пересічний, але озброєний грізним мечем і сповнений великої відваги), потім сон перейшов у дрімоту, а її перервало раптове пробудження. У його печері повіяло чужим духом. Може, запах занесло крізь ту дірку? Вона завжди його трохи непокоїла, хоч і була зовсім маленька, а тепер він утупився в неї з підозрою, дивуючись, чому він досі не завалив її камінням. Нещодавно йому навіть напів-примарилося, що він уловив невиразне відлуння якогось стукоту, яке докотилося згори аж до його лігва. Він заворушився і витягнув шию, принюхуючись. І раптом помітив, що зникла чаша!