Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Я згоден з вами, пане, — нарешті сказав він. — І обіцяю не впливати на помисли полковника. Він сумно всміхнувся. — Здається, я катастрофічно старію. Знаєте, в усій справі цій мене збила з пантелику одна річ. — Він глибоко затягнувся димом. сигари, не звертаючи уваги на пильний погляд Губера. — Оглянувши машину Меннела, ви помітили, що ми виявили там рацію. — Губер відзначив про себе, що Шалго не запитує, а стверджує. — Так ось мене цікавить: чи викрили б ви Меннела у тому разі, якби переконались, що ми нічого не знаємо про рацію?
Губер стомлено посміхнувся.
— Бачите, пане, — сказав він, — на це запитання я теж можу відповісти, але тепер уже важко довести правдивість моїх слів. Я обов'язково викрив би Меннела. Повірите ви мені чи ні, то вже ваша справа. Намір порвати з фірмою «Ганза» в мене зародився по тоді, коли я побачив, що ви знайшли рацію. Якщо логічно простежити за ходом подій, то ви самі зрозумієте — мене ніщо не змушувало виказати Меннела. А те, що я все-таки викрив його, можна логічно довести подальшими моїми діями.
— Маєте правду, пане.
За вікном рипнули гальма. У двері постукали, й до кімнати увійшов лейтенант Фелмері. Шалго попрощався з Губером.
— Ідіть відпочиньте, пане, — сказав він по-дружньому. — Гадаю, ми з вами порозумілися.
Губер пішов заспокоєний.
У Фелмері від утоми наморочилося в голові, але він щосили намагався не показати цього.
— Я вже чув, дядечку Шалго, що тут сталося.
— Так, так, — відповів старий. — Події рушили з місця і швидко розгортаються. Бачу, ти дуже стомився.
— Я зголоднів трохи.
— А тобі ще доведеться негайно мчати у Пешт. Відвезеш список агентів і Герцога з Єллінеком.
— Вони вже заговорили?
— Не знаю, там Балінт розважається з ними. — Шалго гукнув на кухню Лізі, щоб дала їм щось повечеряти, бо й він зголоднів.
Фелмері накинувся на страву, наче голодний вовк: навіть важко було зрозуміти, що він говорив. Швидко розправившись із вечерею, лейтенант заявив, що має ще перед від'їздом поговорити з Ілонкою.
— Говори, якщо це необхідно, — сказав старий. — А я підготую Балінта. — Він налив собі вина, повільно підніс склянку до рота і, перш ніж випити, запитав лейтенанта: — Ти кохаєш її?
— Зараз не до цього, — відказав лейтенант. — Я не про це хочу з нею говорити. Ілонка кохає Казимира.
— Вона сама тобі сказала?
— Так.
— Ну, то чого ти ще від неї хочеш?
Фелмері кинуло в жар. Він підвівся, запалив сигарету і підійшов до розчиненого вікна. Вечірня прохолода освіжила йому обличчя, і він одразу відчув себе краще.
— Я потрапив у дурне становище, — тихо почав він. — Ілонка розповіла мені важливі речі й узяла слово честі, що я мовчатиму. Не подумавши, зопалу я дав їй слово…
— А тепер хочеш узяти його назад?
Лейтенант обернувся і підійшов до стола.
— Ні, я хочу її вмовити, щоб поговорила з вами, дядечку Шалго. Щоб сама розповіла вам усе.
Шалго запалив сигару.
— Вважаєш, що це допомогло б слідству?
— Безумовно.
— Тоді ти не повинен мовчати.
— А моє слово честі?
— А твоя присяга? Я розумію, ти дав слово честі. Особисто Ілонці. Але ж після закінчення академії ти давав присягу. Присягнув у вірності не особисто міністрові, а народу!
— Все. це я добре розумію, — сухо мовив лейтенант. — Але справа в тому, що Ілонка довірилась мені. Ви, дядечку Шалго, із старшого покоління, може, не розумієте цього. Дівчина вже в перший день знайомства зі мною назвала мене «мисливцем за людьми».
— А на другий день довірила тобі свою таємницю? Невже ти не розумієш химерності цієї ситуації? Ілонка довірилась не офіцерові контррозвідки, а просто Іштвану Фелмері. Мушу тобі сказати, синку: ти не повинен роздвоюватися! Ти лейтенант Фелмері, офіцер контррозвідки і залишаєшся ним навіть уві сні. Проте я не заперечую: поговори з дівчиною. Зачекай-но, а як там із Гейзою Салаї?
— Все заперечує. Каже, що нічого не знає про Сільвію. про шифровану листівку.
— Бреше, негідник. Явно бреше. А Сільвія — назва операції, яку мав виконати Меннел. — Старий помовчав, міркуючи над тим, чому Салаї так самовпевнено викручується.