Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Що ж ти наробила, люба, — спитав Шалго з удаваним докором. — Іноземного журналіста — і раптом просто так собі замкнути у винний підвал! Без жодної санкції, без наказу!
Ліза вийняла з кишені «телекс».
— Ось наказ, — посміхнулась вона, передаючи аркуш Балінтові. — Це наказ полковникові, але його тоді тут не було.
Балінт замислено перечитав текст «телекса».
— Генерал-майор Годоші? Не знаю такого. В міністерстві такого генерал-майора немає.
— Хіба ви не знаєте Шандора Домбаї? — запитала! Ліза.
Балінт ляснув себе по стегну.
— Зрозуміло! Тепер уже зрозуміло, — засміявся він. — Розкажіть мені тепер, як це все відбулось.
Ліза докладно розповіла усе по порядку.
— Це Домбаї придумав. Я вважала, що ви в курсі справи всіх подій. Хіба не Домбаї наказав вам арештувати Єллінека?
— Так, але він мені більше нічого не сказав. А навіщо ви зачинили у підвалі й Губера?
— Так мені порадив Домбаї, бо, можливо, Герцог розкаже йому щось цікаве. Адже він ще не підозрює, що провалився. Чекає, коли я допоможу йому втекти…
10.
Через кілька хвилин майор Балінт заарештував Герцога і звільнив Губера з підвалу. Губер так боляче пережив усе це, що не схотів і вечеряти. Кілька разів розчулено подякував Лізі за допомогу.
— Навіть не уявляю, що було б зі мною, якби ви не виручили мене, пані. — На очі йому набігли сльози. — Життя моє висіло на волосині.
Шалго заклопотано обмацував свою хвору ногу.
— Нічого вам було так боятися, — сказав він. — Бачите, полковник про все подбав. Ми оберігали кожен ваш крок. Апарат для підслуховування теж було встановлено заради вашої безпеки.
Губер запалив сигару.
— Всього не передбачиш. У всякому випадку, на цей раз він виявився дуже до речі. — Німець вийняв з кишені список агентів і передав Шалго.
— Тут дванадцять прізвищ, дванадцять адрес і паролей. Якщо ваші люди з'являться туди з цими паролями, — вважайте, що агенти ваші. Ті, що підкреслені червоним, є керівниками груп. Кожна група складається з трьох осіб.
— Дякую, — сказав Шалго, пробігаючи очима прізвища. «Цікаво! — думав він. — Що це за люди? І чому вони стали зрадниками батьківщини? Невже продалися за гроші? Чи їх примусили? Через годину Фелмері виїде в Пешт, повезе з собою Герцога, Єллінека і оцей список. Ще сьогодні вночі управління полковника Кари приступить до арештів. А завтра Губер одержить паспорт і вилетить у Прагу…»
— Скажіть, будь ласка, пане Губер…
— Я слухаю вас.
— Ви не знаєте випадково, чий це псевдонім Сільвія?
— Сільвія? Як правило, кожна операція одержує умовну назву. Операцію Меннела було названо «Сільвією». Невже я про це не сказав панові полковнику?
— Звичайно, — розчаровано буркнув Шалго. — А я гадав, що Сільвія — це якась особа.
— У свою чергу дозвольте вас запитати, — озвався Губер і з тривогою глянув на Шалго.
Старий ствердно кивнув головою.
— Вже тут, в Угорщині, я багато чув про вас. Кажуть — ви незвичайна людина. А ще, здається, дружите з паном полковником. Це правда?
— Де ви взяли такі відомості? — запитав Шалго, думаючи над тим, яку мету переслідує Губер таким довгим вступом.
— Це вже я просто здогадуюсь. Пан полковник сказав мені, щоб у його відсутність я тримав зв'язок з вами. Ви на пенсії. Отже, якщо полковник доручив заступати його саме вам, то це можна пояснити тільки дружбою.
Вітер надворі вщух, хмари потроху розвіювались, крізь них на заході проглядало стомлене надвечірнє сонце.
— Вірно, — кивнув йому, — ми дійсно друзі. — Проте мені не зрозуміло, чому це вас так дивує?
Губер глянув на стелю і заплющив очі. Обличчя його було зморене, посіріле.
— Скажу щиро, — тихо проказав. — Суворе життя зробило вас недовірливим. Це я розумію. Природно й те, що, встановивши, хто був Меннел, ви по довіряєте й Губеру. Це загрожує мені смертельною небезпекою. Ви можете вплинути на свого друга, і я потраплю в становище, рівнозначне фізичному знищенню. Не забувайте, пане Шалго, що Меннела розкрив саме я. Я ж видав вам і агентів лінії «К-6». Що маю ще зробити, аби мені повірили? Зрозумійте, пане, я покінчив із своїм минулим і хочу почати нове життя. Кому ж, як не вам, зрозуміти б моє становище? Адже, наскільки мені відомо, ваша доля багато в чому нагадує мою. Чи, може, це вже закономірне явище, що коли ті, котрі прибилися з іншого берега, до смерті залишаються підозрілими і нещадними до нас? Але ж, крім них, може, ще хтось захоче порвати зі своїм минулим! Тож яке вони мають право…
Слова Губера несподівано вразили старого Шалго, збурили в ньому давні спогади. Зазвучали сказані колись полковником слова: «Не забувай, друже, що не тільки ти, а й інші, може, захочуть стати на шлях істини. Ти прийшов до нас із повинною, і ми прийняли тебе. В цьому наша сила, сила нашої правди». Йому раптом стало соромно. Згадалося, як ще в тисяча дев'ятсот сорок сьомому році, боляче вражений недовір'ям, він утік і став бродягою без батьківщини на довгі роки. А Ерне Кара тоді мало не заплатив життям через отих людей, які не довіряли йому — Шалго.