Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
Щось треба придумати. Не можна втрачати самовладання. Бувала ж вона й не в такій халепі. А що, як Губер уже встиг скласти список агентів? Варто цьому списку потрапити до рук Герцога, і він негайно усуне Губера. А цьому треба перешкодити. Але як? Шалго, певно, вже б щось вигадав. Хоч би пістолет був, тоді б вона підкралася непомітно і застрелила Герцога.
Ліза розгублено дивилась на магнітофонну бобіну, що повільно розкручувалась, та на миготливий зелений вогник індикатора. Раптом вона згадала про Домбаї. «О боже, хоч би він був зараз у себе!», — промайнуло в гадці. І вона тремтячою рукою набрала номер.
— Підполковник вийшов кудись, — відповіла секретарка. — Що? Заждіть, я пошукаю його.
Спливали хвилини, які здавалися вічністю. Ліза напружено вслухалася в розмову, радіючи, що Герцог іще не збирається стріляти. Нарешті в телефонній трубці почувся знайомий голос Шандора:
— Що трапилося, Лізо?
Пошепки, ніби боячись, що Губер та Герцог зможуть її почути, вона розповіла Домбаї про те, що сталося.
— Зараз я підсилю звук, — сказала вона, — і прикладу до репродуктора трубку. Тепер чуєте розмову, Шандоре?
— Чую. Добре чую.
— То кажіть хутко, що мені робити!
— Заждіть ще трохи, Лізо.
«Шкода тільки, що ви вже не прочитаєте моєї книги». Домбаї почув у телефонній трубці якийсь стук і шум, схожий на те, ніби там перекинули стільця.
— Як ви гадаєте, Лізо, що там сталося?
— Не знаю… Може, вони б'ються.
«Не люблю, коли на мене кидаються, — почувся голос Герцога. — І не намагайся повторити, Губер. То все марно…»
— Якщо не помиляюсь, Губер дістав стусана, — сказав Домбаї.
— Мабуть. Ну, то що ж мені робити?
— Спокійно, Лізо, спокійно. Хай ще трохи побалакають. Може, почуємо щось цікаве. Магнітофон у вас підключений до мікрофона?
— Так.
«Ви зрадили. Ось тут докази».
«Я ж кажу, що все вам поясню».
«Виходить, що я була права, — подумала Ліза. — Губер порвав із ними. Але, якщо Герцог розповів про нього правду, він усе ж таки негідник. А втім, важко повірити, щоб Губер убив власну дружину».
«І код ви теж розшифрували, бавлячись?»
«Мусив розшифрувати».
«Скільки вам за це пообіцяли?»
Знову почулися удари.
— Нашого друга б'ють, — сказав Домбаї. — У вас в зброя, Лізо?
— Немає.
— В такому разі треба вигадати щось інше. Що там у вас, гроза?
— Так, — відповіла Ліза, глянувши у вікно. — Гроза з бурею. Ще й град завбільшки куряче яйце.
«Підійдіть до радіатора, загляньте за нього».
«Я не мав сумніву, що вигадаєте щось».
«Загляньте за радіатор!»
— Алло, Лізо!
— Я слухаю.
— Чи знав Губер, що в нього в кімнаті встановлено апаратуру?
— Виходить, знав.
— Скажіть своєму Ерне, що за це його по голівці не погладять.
— Ерие про апаратуру не знає. Це я її встановила за радіатором.
— Все одно погано, Лізо… Алло… що трапилося?
— Герцог, мабуть, відірвав мікрофон.
— Біс би його взяв! Лізо, тримайте лінію.
Через хвилину почав працювати телекс. Ліза читала текст і ніяк не могла зрозуміти, чого хоче Домбаї. Терпляче чекала кінця.
Дощ барабанив по шибках, шквальний вітер мало не вивертав з корінням дерева.
— Слухайте мене, Лізо, уважно. Наберіться сміливості. Повірте, все буде гаразд. Ідіть до них і зіграйте роль співробітниці Губера. Зрозуміло?
— Так.
— Герцог має повірити у це.
— А якщо не повірить?
— Неодмінно повірить! Губер в такому становищі, що допомагатиме вам. А я тим часом дам вказівку підняти у Веспремі людей по тривозі. Ну як, Лізо, підете?
— Що ж, видно, іншого виходу немає.
— Боязко вам?
— А як ви гадали? Звичайно…
Їй таки було боязко, але вона пішла. План Домбаї удався.
У двері постукали, і Ліза впустила мокрого Казимира з величезною валізою в руці. Злива припинилася, з дверей війнуло холодним вогким повітрям.
— Ну й наробила клопоту ця буря, — сказав він, глянувши крізь вікно на побиті градом кущі. — Не знаєте, де пан Губер?
— Здається, пішов у готель.
— А ключі не залишав?
— Залишив. А де ж твої?
Інженер сів на одну з табуреток.
— У матері, — відповів, запалюючи сигарету.
Ліза вийняла з шухляди кухонного буфета ключі, віддала йому, а сама продовжувала різати локшину.
— Ви що, чекаєте гостей, тітко Лізо?
— Сьогодні в нас вечерятиме Губер. Мати твоя просила, щоб був нашим гостем. — Ліза підійшла до молодого чоловіка, витираючи руки об фартух. — Правда, вона обдурила мене. Сказала, що йде до лікаря. Мені треба було порадитися з нею, то я й подзвонила до лікаря. А там нікого немає вдома.