Що впало, те пропало

Коли плач Тіни заспокоївся до шмигання носом, Холлі заговорила:

— Ти сказала, що коли одного вечора зайшла до нього, він сидів із записником і якось дивно повівся. Він поклав його під подушку?

— Так.

— Це було ближче до закінчення грошей?

— Думаю, так.

— Це був його шкільний записник?

— Ні. Він був чорного кольору й досить дорогий на вигляд. На ньому ще була така гумова смужка, яка його зовні охоплювала.

— У Джерома є такі, — каже Барбара. — Вони зроблені з молескіну. Можна мені ще батончик?

— Хапай, — дозволяє Ходжес. Він бере зі столу планшет і швидко вбиває в пошуковик слово «молескін». Потім знову дивиться на Тіну. — Може, це була бухгалтерська книга?

Тіна насуплюється, і собі розгортаючи батончик.

— Не розумію.

— Що як він до неї записував, скільки й коли грошей виплачено й скільки залишилося?

— Можливо. Але це більше скидалося на щоденник.

Холлі дивиться на Ходжеса. Він киває їй: продовжуй.

— Чудово, Тіно. Ти — приголомшливий свідок. Правда, Білле?

Він киває.

— Так, добре. Коли він відпустив собі вуса?

— Минулого місяця. Хоча, може, і наприкінці квітня. Мама з татом говорили йому, що це нерозумно, а тато сказав, що він виглядає, як піжон — не знаю, що це таке, — але він відмовився їх голити. Я думала, це в нього перехідний період. — Вона повертається до Барбари. — Ну, пам’ятаєш, як, коли ми були маленькими, ти намагалася обрізати собі волосся, щоб бути схожою на Ханну Монтану[73].

Барбара кривиться.

— Краще не згадуй. — І до Ходжеса: — У моєї мами тоді від цього дах знесло.

— І з того часу він сам не свій, — продовжує Холлі. — Після цих вусів.

— Спочатку не так сильно, хоча навіть я тоді бачила, що він нервується. Ці останні два тижні він такий наляканий. А наразі і я налякана. Мені, дійсно, по-справжньому лячно!

Ходжес дивиться на Холлі, перевіряючи, чи хоче вона ще щось додати. Вона очима показує йому: твоя черга.

— Тіно, я готовий узятися за це, але спочатку доведеться поговорити з твоїм братом. Ти ж розумієш це, так?

— Так, — шепоче вона й обережно кладе свій другий енергетичний батончик, надкусаний лише раз, на ручку кушетки. — О Господи, він мене вб’є.

— Тебе це, можливо, здивує, — каже Холлі, — але він, напевно, буде тільки радий, якщо хтось нарешті розбереться з його справою.

Ходжес знає, про що Холлі каже, маючи на увазі його досвід.

— Гадаєте? — тихим голоском вимовляє Тіна.

— Так. — Холлі коротко киває.

— Добре, тільки цими вихідними не вийде, він їде на зліт до «Рівер-бенд». Там збираються класні старости, а його на наступний рік вибрали віце-президентом. Якщо він ще вчитиметься в школі наступного року. — Тіна прикладає долоню до чола таким дорослим жестом відчаю, що Ходжесу стає її шкода. — Якщо його не посадять до в’язниці. За крадіжку.

На обличчі Холлі такий самий смуток, який Ходжес відчуває в душі, але вона не з тих, хто вміє втішити у скрутну хвилину, а Барбара занадто перелякана цією ідеєю, щоб виявити материнську турботу. Доведеться це зробити йому. Він тягнеться до неї й бере маленькі рученята Тіни у свої великі.