Що впало, те пропало
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9290-4
- Переводчик: Віталій Михалюк
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Що впало, те пропало». Краткое содержание книги:
«Й адже вийшло, — думає він. — Тільки після цього треба було зупинитися».
Але.
Зараз уже пізно.
17
Спочатку в нього виникла думка покласти записники назад у закопану скриню, але Піт майже одразу від неї відмовився. Якщо поліція наскочить, як погрожував Халлідей, з ордером на обшук, де вони почнуть шукати, коли не знайдуть записників у будинку? Їм достатньо буде зайти до кухні, аби побачити занедбану ділянку за їхнім двором. Ідеальне місце. Якщо вони підуть стежкою й помітять свіжоскопану землю біля струмка, грі настане жирний кінець. Ні, цей спосіб кращий.
Хоча страшніший.
Він тягне візок Тіни доріжкою й повертає ліворуч на В’язів. Джон Тай, який живе на розі Сикоморової і В’язової, підстригає газон. Його син Білл кидає своєму собаці фрісбі. Диск пролітає над головою пса й опускається прямо на візок, між двох коробок.
— Давай назад! — кричить Біллі Тай, і біжить до нього через галявину. — Кидай, сильніше!
Піт кидає, але відмахується від Біллі, коли той збирається знову кинути йому диск. Хтось сигналить йому, коли він повертає на Березову, і в Піта мало серце з грудей не вискакує, але це всього-на-всього Андреа Келлогг, жінка, яка раз на місяць робить зачіску Лінді Сауберс. Піт у відповідь показує піднятий великий палець і демонструє, як він сподівається, променисту посмішку. «Дякувати Богу, хоч не хоче грати у фрісбі», — думає він.
І ось він біля Залу відпочинку. Це триповерховий цегляний короб із табличкою на фасаді: «Продається. Дзвонити в агентство нерухомості Томаса Сауберса» і нижче номер мобільного телефону батька. Вікна на першому поверсі забиті фанерою, щоб їх не побило місцеве хлопацтво, але загалом будівля виглядає цілком непогано. На стінах кілька написів і бездарних малюнків, як же без цього, але цей заклад і в кращі дні був мішенню для доморощених художників. Галявина перед будинком підстрижена. «Це тато постарався», — не без гордості думає Піт. Напевно, найняв для цього якогось пацана. Я б задарма не став із цим морочитися.
Він зупиняє візок біля основи драбини, викладає картонні коробки, одну за одною й уже дістає з кишені ключі, коли поруч зупиняється роздовбаний «Датсун». Це містер Еванс, який раніше був тренером малої бейсбольної ліги, коли в цій частині міста ще існувала мала ліга. Піт грав за нього, коли містер Еванс тренував «Зебр» із «Зоні».
— Гей, центральний захиснику! — Він перегнувся, аби опустити пасажирське вікно.
«Бля, — думає Піт. — Бля-бля-бля».
— Вітаю, тренере Еванс.
— Що ти тут робиш? Вони знову відкривають Зал?
— Навряд чи. — Піт заздалегідь приготував історію на подібний випадок, але сподівався, що скористатися нею не доведеться. — Тут наступного тижня якась політична зустріч буде. Ліга виборниць? Або якісь дебати? Не знаю напевно.
Принаймні це схоже на правду, тому що цього року мають відбудуться вибори, і до праймериз залишилося всього декілька тижнів, тому міська влада готується повним ходом.
— Так, у них є багато про що посперечатися. — Містер Еванс, повненький і доброзичливий, ніколи не був видатним тренером, натомість завжди вмів підтримати командний дух і після гри з радістю ділився содовою. Зараз на ньому стара бейсболка з емблемою «Зебр Зоні», вицвіла й уся в плямах від поту.
— Допомогти?
О ні, будь ласка, ні!
— Ні, я сам.
— Гей, та я залюбки підсоблю. Колишній тренер Піта глушить мотор «Датсуна» і починає перевалювати своє важке тіло через сидіння, збираючись вистрибнути.
— Правда, тренере, я сам упораюся. Якщо ви мені допоможете, ми занадто швидко закінчимо, і мені доведеться повернутися до школи.
Містер Еванс сміється й сідає назад за кермо.
— Я тебе зрозумів. — Він повертає ключ, і «Датсун» випердує хмару блакитного диму. — Тільки, коли закінчиш, не забудь тут усе замкнути, зрозумів?
— Так, — каже Піт. Ключі від Залу вислизають з його спітнілих пальців, і він нахиляється, щоб їх підняти. Коли він розігнувся, містер Еванс уже від’їхав.
Слава тобі, Господи! І будь ласка, зроби так, аби він не докумекав зателефонувати батькові й сказати йому, який у нього політично активний син.
Перший ключ, який пробує Піт, у замок не входить. Другий входить, але не повертається. Він смикає його туди-сюди, піт струменить по його обличчю і затікає, обпікаючи, у ліве око. Марно. Він уже думає, що, напевно, йому таки доведеться викопати скриню — а для цього доведеться повернутися до гаража за інструментами, — як несподівано масивний старий замок нарешті вирішує співпрацювати. Він поштовхом відчиняє двері, заносить коробки всередину, після чого повертається за візком. Йому б не хотілося, щоб хтось його побачив біля сходів і почав думати, що той тут робить.