Згідно з космологією давніх греків, боги прозирали майбутнє. Вони бачили прийдешність до найдрібніших деталей. З другого боку, люди трактувалися як жертви долі в пастці поточного моменту і своїх емоцій, нездатні щось розгледіти поза нинішньою небезпекою. Такі герої, як Одіссей, які бачили далі за поточні події й планували кілька ходів наперед, здавалося, долали долю і наближалися до богів завдяки здатності передбачати майбутнє. Це порівняння не втратило своєї актуальності досі: ті з нас, хто бачить далі і терпляче до кінця реалізує свій задум, мають ніби божественну владу.
Через те що більшість загрузла в сьогочассі й не здатна планувати на далеку перспективу, уміння ігнорувати безпосередні небезпеки й задоволення дає можливість прибрати до рук владу. Ця влада дає змогу здолати природну людську тенденцію реагувати на події в міру їхнього прояву, а натомість відійти на крок назад і уявити собі, що саме формується поза межами конкретного моменту. Більшість вірить, що все знає про майбутнє, що планує і мислить на перспективу. Насправді ж вона вводить себе в оману, бо піддається своїм жаданням і тому майбутньому, яке витворила у своїй уяві. Її плани розмиті, вони спираються на фантазії, а не на реальність. Вона вважає, буцімто все продумує до решти, але насправді — лише зосереджується на щасливому завершенні й обманює себе силою власного бажання.
415 р. до н. е. афінці напали на Сицилію, вважаючи, що здобудуть багатство, владу і звитягу в Пелопоннеській війні, яка тривала 16 років. Вони не розглядали небезпеки вторгнення на такій відстані від дому, не врахували, що на своїй землі сицилійці битимуться завзятіше або що всі вороги Афін об’єднаються проти них, що війна точитиметься на кількох фронтах, розпорошуючи їхні сили. Сицилійська експедиція закінчилася повною поразкою і призвела до руйнування однієї з найбільших цивілізацій усіх часів. А все через те, що афінці керувалися серцем, а не розумом. Вони бачили тільки можливість слави, але не небезпеки, які чатували попереду.
Цей феномен проаналізував французький кардинал де Рец, що жив у Франції в XVII столітті. Він пишався тим, що вмів розгледіти інтриги й з’ясувати причини їхніх поразок. Під час очоленого ним повстання проти Французької монархії в 1651 році молодий король Луї XIV і його двір несподівано залишили Париж і отаборилися в палаці за межами столиці. Присутність короля біля центру революції надто обтяжувала революціонерів, і наразі вони зітхнули з полегшенням. Але згодом це призвело до їхньої поразки, бо від’їзд двору з Парижа давав йому більше можливостей для маневру. «Найбільш ординарна причина помилок людей, — писав пізніше кардинал де Рец, — полягає в тому, що вони занадто лякаються поточної небезпеки, а не майбутньої».
Скількох помилок ми могли б уникнути, якби помічали небезпеки в процесі їх формування! Скільки планів відкинули б, якби зрозуміли, що, уникаючи дрібних загроз, наражаємося на велику небезпеку. Така ваша влада полягає не в тому що ви робите, а в тому, чого ви не робите: поквапні й нерозумні вчинки, від яких ви відмовляєтеся, перш ніж вони вам зашкодять. Перш ніж діяти, усе докладно сплануйте: нехай туманні плани не доводять вас до лиха. Чи матиме це непередбачені наслідки? Чи з’являться нові вороги? Чи підуть результати моєї роботи на користь комусь іншому? Провали трапляються набагато частіше, ніж успіх, — не заколисуйте себе очікуванням щасливого завершення задуманого.
Французькі вибори 1848 року стали ареною боротьби Адольфа Тьєра з правим популістом генералом Луї Еженом Кавеньяком. Розуміючи, що він безнадійно відстає у цих перегонах із високими ставками, Тьєр відчайдушно шукав виходу. І тоді йому в око впав Луї-Бонапарт, троюрідний небіж славетного генерала Наполеона і пересічного депутата парламенту. Він трохи скидався на імбецила, але його ім’я давало йому змогу бути обраним у країні, яка прагнула сильної руки. Він стане маріонеткою Тьєра, а потім його можна буде прибрати зі сцени. Перша частина плану пройшла, як по нотах, і Наполеон виграв вибори з великим відривом. Проблема полягала в тому, що Тьєр не передбачив простої речі: «імбецил» виявився надзвичайно амбітною людиною. Через три роки він розпустив парламент, проголосив себе імператором і правив Францією ще 18 років на жах Тьєрові та його партії.
Кінець діло хвалить. Саме завершення справи визначає, хто здобуде славу, гроші, винагороду. Воно має бути прозорим, вам слід постійно тримати його на думці. Треба також обміркувати, як відігнати стерв’ятників, що кружляють у небі, сподіваючись поживитися рештками вашого творіння. А ще необхідно передбачити безліч криз, які спонукатимуть вас імпровізувати. Бісмарк здолав ці небезпеки, бо планував до самого краю, пройшов крізь усі перепони і нікому не віддав свою славу. Досягнувши обраної мети, він, як черепаха, сховався у свій панцир. І це богоподібний самоконтроль.
Якщо ви бачите на кілька кроків уперед, плануєте свої ходи до самого кінця, вас більше не спокусять емоції або бажання імпровізувати. Прозорість позбавить вас тривоги і невизначеності — двох першопричин, які перешкоджають успіхові. Ви бачите завершення і не толеруєте будь-які відхилення.
Образ: боги на горі Олімп. Поглядаючи на людські справи з хмар, вони бачать наперед завершення всіх великих мрій, що ведуть до лиха і трагедії. І боги сміються з нашої нездатності бачити поза поточною миттю і з того, як ми обманюємо самі себе.
