48 законів влади

Якось Рікю із сином пішли до знайомих на чайну церемонію. Входячи в дім, хлопець зауважив, що гарні старовинні ворота надають будинку самотнього вигляду. «Не думаю, — відповів батько, — вони виглядають так, ніби їх привезли сюди з далекого гірського храму, і саме перевезення коштувало купу грошей». Якщо власник будинку стільки сил поклав на одні ворота, то це мало б відбитися і на його чайній церемонії… і справді, Сен-но Рікю був змушений рано покинути церемонію, бо йому було важко зрозуміти, скільки праці в це вкладено.

Іншого вечора, п’ючи чай у будинку знайомого, Рікю побачив, як хазяїн вийшов у двір, присвітив собі в темряві ліхтарем, зрізав із дерева цитрину й повернувся. Це припало до душі Рікю: хазяїнові знадобилася приправа до страви, яку він подавав, і він вийшов по плід у двір. Але коли чоловік подав цитрину до осакського рисового торта, то Рікю збагнув, що все сталося за заздалегідь продуманим сценарієм, — лимон зрізали до дорогого делікатесу. Дії хазяїна більше не виглядали спонтанними. Рікю мав цього задосить. Він увічливо відмовився від торта і, перепросивши хазяїна, пішов.

Імператор Хідейосі якось запланував піти до Рікю на чайну церемонію. Увечері, напередодні його візиту, випав сніг. Меткий Рікю поклав м’які підкладки на кожен приступець сходів, що вели із садка до будинку. Удосвіта він устав і побачив, що сніг уже не падав, і позабирав підкладки. Хідейосі вразила проста краса краєвиду — довершені круглі приступці, вільні від снігу. Він зауважив, що Рікю зробив це не демонстративно, а як жест увічливості щодо гостя.

Після смерті Сен-но Рікю його ідеї справили глибокий вплив на проведення чайної церемонії. Сьогун Токуґава Йоринобу, син великого імператора Ієясу, студіював учення Сен-но Рікю. У його садку стояв кам’яний ліхтар роботи славетного майстра, і магнат Сакаї Тадакацу якось висловив бажання прийти й подивитися на нього. Йоринобу йому відповів, що вважатиме це за честь, і наказав садівникам поприбирати скрізь до його візиту. Садівники не знали настанов Тяною й подумали, що форма ліхтаря застаріла, а його віконця трохи замалі. Вони загадали місцевому ремісникові збільшити отвори. За кілька днів до візиту магната Сакаї Йоринобу обходив садок. Побачивши змінені віконця, він обурився і ладен був устромити меча в дурня, який знівечив ліхтар, зруйнувавши його природну гармонію. Однак, потамувавши гнів, Йоринобу пригадав, що він купив два ліхтарі, і що другий стояв у садку на острові Кішу. Найнявши за великі гроші вельбот і найкращих веслярів, яких зміг знайти, він наказав доправити йому ліхтар через дві доби, що насправді було вкрай важко зробити. Але моряки веслували цілу добу і прибули вчасно. На радість Йоринобу другий ліхтар виявився ще гарніший за перший, бо простояв без ужитку 20 років у заростях бамбука, укрившись ніжним мохом, отож здавався старовинним. Коли надвечір того ж дня прибув магнат Сакаї, він був у захваті від ліхтаря, який перевершив усі його очікування. Сакаї і гадки не мав, скільки часу і зусиль знадобилося Йоринобу, щоб створити такий вишуканий ефект.