Любов дика та прекрасна

— Але як же твої діти? Звичайно ж, ти їх любиш, Френсісе.

— Певною мірою, але Марґарет виховала їх холодними й правильними. У них немає чарівних рис Гепбернів або Стюартів. Вони лише терплять мою присутність. І між нами немає справжнього тепла.

— Мені дуже шкода, коханий мій, — мовила вона.

— Чому? — Він усміхнувся до неї. — Уперше в житті я закохався. Я кохаю тебе, лебедонько моя Кат! Господи, допоможи мені! Як я тебе кохаю! І ти, моя люба, ти теж закохалася вперше в житті. І це я той щасливий чоловік!

— О, Босвелле, — прошепотіла вона, — що нам робити?

— Я не знаю, Кат. У мене немає готових відповідей, але я знайду раду на нашу дилему, обіцяю тобі.

Обійнявши рукою за плечі, граф повів її до спальні. Він обережно зняв із неї перли й поклав їх на стіл. Потім розстебнув лавандову сукенку, зняв її та кинув на стілець. Вона повитягала шпильки, і волосся хвилею впало їй на спину. Босвелл затамував дух, захоплений досконалістю її прегарних грудей, що світилися золотом у світлі свічок. Скинувши з ніг пантофлі, Катріона босоніж підійшла до нього, тонкими трепетними пальцями розстебнула його сорочку й зняла її. Потім повернулася й пішла до ліжка. Френсіс закінчив роздягатися й наблизився до неї.

Кат із тремтінням чекала на нього. Нарешті він опинився поряд із нею під периною. Босвелл притягнув її пишне тіло під своє струнке та довге й притиснув її до себе. Вони пролежали так, здавалося, цілу вічність, і тепло їхніх тіл змішалося. Кат міркувала про те, чи відчуває Френсіс таке саме розпачливе жадання, як і вона. Катріона не могла назвати це хіттю. Це її почуття було надто глибоке. Навіть найвищий акт оволодіння нею не вдовольнив Кат повністю.

Він увійшов у неї, проштовхнувся глибоко в її пульсуюче тепло, і, рухаючись усе далі, Босвелл вигукнув:

— Ах, Боже мій! Цього так мало! — І Кат заплакала від радості, зрозумівши, що його кохання до неї таке ж глибоке, як і в неї до нього.