Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Вона простежила очима, як він повернувся до своєї кімнати. Відпустивши інших слуг, Нелл узялася готувати ванну для графині. Вона піднялася сходами до ванни та влила в паруючу воду тонкий струмінь прозорої рідини. Кімнату відразу ж виповнив аромат бузку. Нелл залишила Кат у воді, а сама тим часом вибрала просту сукню з гардероба своєї господині — з блідо-бузкового шовку, з довгими розмаяними рукавами та глибоким загостреним вирізом. Потім повернулася до Кат, вимила її прегарне волосся й потерла спину. Обкутавши графиню великим рушником, вона посадовила її біля вогню й витерла її довге волосся іншим, волохатим рушником, далі розчесала його гребінцем і, нарешті, надала косам блиску шовковим клаптиком. Наостанок Нелл зрізала нігті на руках і ногах Кат і видалила зайве волосся на тілі.
Кат увесь цей час мовчала. Вона кохала Босвелла, і він кохав її. Що буде з ними далі, вона не знала. Надто багато інших життів вони зачіпали, але поки що все складалося добре. Нелл допомогла графині вдягти шовкову сукню, застебнула перламутрові ґудзики під повними грудьми й узула її в лайкові пантофлі.
— А де мій одяг для верхової їзди? — запитала вона в служниці.
— Я віддала вашу сорочку та бриджі прати, мадам. Решта в шафі, а Вілл поїхав до хатини по вашу скриню.
— Дякую, Нелл. Можеш іти. Ти мені вже не знадобишся сьогодні.
— Дякую, міледі, але дозвольте прослідкувати, як винесуть ванну, перш ніж я піду, і прибрати покривало з ліжка.
Кат вдячно всміхнулася до дівчинки й пішла до передпокою чекати на свого коханого. На столі на срібній таці стояли карафка і два келихи. Вона налила собі трохи світло-золотого вина, щоб угамувати шалений стукіт свого серця. У неї було так багато негараздів, але сьогодні вона не хотіла думати про них. Єдиним, чого вона зараз прагнула, був він, його дужі руки навколо неї і дотик його губ до її. Вона хотіла його сміху та його жартів.
Двоє дужих слуг витягай ванну з її спальні, а потім повернулися по ванну з графової спальні. Нелл пішла, побажавши Кат на добраніч. Графів слуга Альберт закінчив свої справи й теж пішов. Кат нетерпляче дожидала.
Граф увійшов у двері в темних бриджах, білій шовковій сорочці, застебнутій до шиї, широкому шкіряному поясі із золотою, всипаною рубінами пряжкою й м’яких шкіряних пантофлях.
Вона підлетіла до нього. Утримуючи її на відстані, Босвелл запитав:
— Це правда? Те, що ти сказала мені раніше?
Усмішка освітила її обличчя.
— Я кохаю тебе, Босвелле! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Тепер, мілорде, ви вірите мені?
— Так, вірю, моя люба! Я лише боявся, що пристрасть геть затуманила мій розум і через це мені лише вчулося, що ти сказала ці слова. — Він притягнув її до себе й ніжно поцілував кінчик її носа. — Ця сукня тобі личить, і я знав, що так воно й буде.
— Ще одне здобуття з ваших нальотів? — піддражнила його. — І це ж треба, як несподівано мені пасує.
Він усміхнувся й злегка торкнувся пальцями її грудей.
— Тут дечого не вистачає. Повернися.
Вона повернулася, і він застебнув намисто з блідо-золотих перлів на її шиї. Знову повернувши її, він почепив сережки з такими самими перловими краплями їй у вуха.
— Справді, — тихо промовив він. — Досконалість стала ще досконалішою, якщо тільки таке можливо. І хоч би що було далі, вони твої. Патрик Гепберн, перший граф — Босвелла, подарував їх своїй нареченій. — Френсіс дивився на Катріону з неприхованим захопленням. — Господи! У тебе бездоганна шкіра, Кат. Зроду не бачив, щоб перлини мали такий чудовний вигляд.
Увійшли слуги, несучи срібні таці з їжею. Граф підвів Кат до столу й всадовив її. Він замовив чудову вечерю, керуючись своїм бездоганним смаком. Вони почали з холодних сирих устриць, що їх Кат просто обожнювала, і закінчили листковим пирогом із ранньою полуницею з теплиць Ермітажу.
Кат охоче смакувала. Задоволений цим, Босвелл припрошував її, простягаючи графині один шматок пирога за одним. Коли вона доїла й помила руки, він заговорив до неї напівжартома-напівсерйозно:
— А тепер, мадам, час вам заплатити за їжу. — І, підвівши до крісла біля каміна, він посадив її. — Я хочу намалювати тебе, любове моя. Можливо, згодом я зроблю воскову фігуру, а потім і твою скульптуру.
— Боже мій, — засміялася вона, — то ти робиш скульптури! Ось до чого були всі ті дурниці про воскові ляльки. Ось звідки балачки, що ти практикуєш чорну магію! О, бовдури! Неосвічені бовдури!
Босвелл скривився.
— О, так, — підтвердив він, — мої вороги легко переконали бідолашного довірливого кузена Джеймі, що я ліплю його з воску й встромляю шпильки в ті ляльки. — Він поставив мольберт собі на коліна і, закріпивши на ньому аркуш паперу, узявся до роботи.